Не рік і не два, у свята́ й серед збит -
Друзякались тісно губанчик і кит.
Кит щедро запрошував в шкіру до себе
Де гість мацюкенький вдавався до шкребів:
Сміття, вшів морських апетитно з’їдав,
І з другом-китищем подорожував!
...А ще ...лоскотав плавником шкіру ситу
Щоб дружбу скріпити бочко́м ваговито:
Аж так витинав прибиральний фокстрот -
...Губан заповзав до кита навіть в рот!
Та от, час прийшов і китиха з китом
Дитя народили з любов,ю, з теплом.
А тут пан губан – та до китових спин:
--Я вам, каже, ближче був, навіть ніж син!
І спадщину вашу – моря й океани
Я - маю отримати! В мене це в плані...
А зовсім не те галасне китеня, -
...Й губанчик надулося, мов жабеня...
Тепер, каламутить десь води підводні,
Де плив, колись, кажуть, і кит верховодний.
Й нам інколи чується з ч’їхось бравадок:
--Це я, губаню́сько, ...китовий ...нащадок.
11.10.09 р. ( "Байка про прислужника" )
