Погожий літній день схилявся до кінця. По обрію червоніло… Білі хмари доганяли сонце, немов пуховою хустиною, покривали його до сну. Промені час від часу моргали між дерев і знову губилися. Врешті останні заховалися і небо потускніло.
Вони йшли вдвох взявшись за руки. Вона несла невеличкий приймач,з якого лунала музика. Він тримав через плече сумку з речами, ніяковів, трохи не рішуче дивився на неї та вже давно, в його очах мерехтіли вогники кохання.
Село залишилося далеко позаду, оминули пагорб,спускалися до річки. Шовкова висока трава лоскотала ноги, бо вже зняли капці, йшли босоніж, немов малі діти,усміхаючись один одному.
Ще не встигло зовсім стемніти, як на небі тарілкою з`явився блідий місяць, кидав своє проміння в воду, вона з ним немов загравала, переливалася змішаними смарагдовими та кораловими відтінками. Нарешті підходили до великого ставу,очерет, зілля та висока, густа трава немов охороняли його. На ходу роздяглися, покидали свої речі, шубовснулися у воду.
-Ой,як гарно,- зауважила вона. Він виринув з води,сміливо підплив і вже ніжно обіймав, легенько притискав до себе.
Аж ось і вуста .... Такі жадані…. Вже п`ять років разом, поцілунки з кожним разом здавалися солодшими. Вже підхопив на руки, як пір`їнку, ніс на руках на берег.
Шепотіла ніч ніжно і звабливо…. Мерехтів мінливо місяць,здавалося спостерігав за ними, а зорі все ясніше і ясніше світили, немов перемигувалися між собою. Десь близько чути стрибунця, а далі по другу сторону ставка, часом гучно, а часом тихіше жаби заводили пісні.
Він з пристрастю зваблював її до поцілунку і цілував знову і знову. Вона тонула в його теплих обіймах, горнулася, розтавала, як роса на сонці. Їм здалося, що на цьому березі їхнє щастя, їх тільки двоє, він і вона… І все мовчки, не треба ніяких слів до їхнього світлого кохання.
Одна за одною гаснуть зорі до світанку. Місяць плинув до горизонту. По обрію блакитне небо наче оперелося рожевим поясом. Сонце посилало перші яскраві промені. Сяйво мерехтіло, танцювало,нарешті визирнуло золотом.
З приймача лунала заворожуючи легка, тиха, ніжна музика, то хрипіла, а то зненацька було чути голосніше.
Затамувала подих, ледь- ледь обійняла його і посміхаючись, встала. Взяла до рук хустинку, на фоні сходу сонця і прозорої води, яка виблискувала, танцювала перед ним, як фея. Він дивився і завмирав від її рухів. Зачаровувала…. Довгі коси ледве приховували пружні груди. Купальник обтягував красиве тіло, підкреслюючи стрункий стан.
Раптово замовкла музика …Тиша і її образ, він більше нічого не помічав, птахом прилетів до неї. Вона цілувала чоло, очі, він пив медові вуста, припадав до прихованих грудей. Загорівся вогонь кохання…
Лагідно заспівала пташка в гаю. Вона відкрила очі, поглянула… Він спав немов Геракл, мужній, красивий, чорнявий. Коханий, думала про себе,я твоя навіки.
Трави немов в кришталі вмилися срібною росою, яка виблискувала, іскрилася на сонці. По-під пагорб тягнулася стрічкою посадка, звідти чулися голоси пташок, які радісно стрічали сонячний ранок.
Яка то насололода,подумала вона, теплі сонячні промені привітно світили в обличчя, примружуючи очі, сміливо, з розгону, кинулася в річку, , від задоволення з грудей вирвалося,
-А-а-а-а.
Всі жаби хлюпнулися з переляку в воду, в очереті закричала качка. Неподалік з кущів юрбою злетіли горобці.
Здивовано відкрив очі, вона стояла в воді немов русалка…. Розпливлася посмішка на обличчі, очі сяяли щастям. Кілька секунд, він стояв поруч з нею, тримаючи за руки,ніжно дивився,немов дякував за її любов, за ті щасливі миті, що вона йому подарувала. Гладив чоло, припадав губами до світло - русявого волосся, губився в ньому, розсівав поцілунки по шиї, пухкеньких грудях, гаряче притискаючись до неї.
Над широким ставом линув веселий сміх, гралися, борюкалися в воді, як маленькі діти, насолоджувалися теплою водою….
Він ледь доторкнувся її, ніжно взяв за плечі, притягну ближче до себе. Довго дивився в закохані, щасливі очі, неначе щось там шукав…. Раптом його погляд став сумним і тривожним,
-Нам треба повертатися. Наш час дуже швидко збіг. Пора..
Річка , ставок, той рай в якому вони були, залишився позаду. Взявшись за руки, піднялися на пагорб, прямували дорогою до села.
Йшли мовчки, кожен думав про своє.. Час неначе летів, не вгледіли, як наблизилися до села.
- Через годину автобус, почекай, я заскочу додому, візьму рюкзак та документи.
Трохи схвильований забіг до хати, похапцем взяв в руки рюкзак, в кишеню сорочки заховав документи,
- Мамо, тату я вже є, за пів години автобус….. Я пішов…
Батьки стояли зморені, виснажені думками.
-Тож я не на війну, ще треба відслужити півтора роки, може якраз закінчиться,- обіймаючи і цілуючи говорив він.
Вийшли надвір, вона привіталася з батьками.
Вони її давно сприймали за невістку. Коли взялися за руки, батьки вслід перехрестили їх і витирали непрохані сльози, що котилися немов горошини.
Вони мовчали цілу дорогу, лише крадькома кидали хвилюючі погляди. Ніжними дотиками рук бентежили один одного, зупинялися, завмирали в солодому поцілунку.
Виднівся по трасі автобус, загальмував біля дорожнього знаку. З автобуса поспішаючи вийшов капітан, представився, показав свої документи та перевірив його паспорт.
-Ну все прощайтесь,- пролунав голос.
В автобусі сиділо не багато хлопців, які з цікавістю визирали в вікна. Вона соромлячись відійшла в сторону, голос злегка тремтів,
- Щасливо, пиши, я буду чекати ….
Автобус від’їжджав набираючи швидкість, вже за хвилину не було видно на трасі….
Вона поверталася додому з думками, заспокоювала себе, все буде добре. Зовсім не шкодувала, на душі неначе пригрівало сонце, раділа, що ця ніч була їхня. Воєнні дії все ж викликали тривогу, трохи не давали спокою. Та нічого, в думках будувала плани, адже скоро присяга, тож обов`язково поїду до нього. Втішала себе, може дасть Бог, якраз закінчиться, ця страшна, гібридна війна.
Пані Ніно! Залюбки прочитала Ваш твір, легко і з цікавістю сприймається. Дякую, що порадили. За можливості буду знайомитись з вашими іншими творами. Натхнення Вам!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую! Приємно, що сподобався твір. Заходьте, завжди Вам рада.Всього найкращого!!!
Неймовірне задоволення отримав від прочитання. Та правда перша її частина, бо після слів:
Раптом його погляд став сумним і тривожним,
якась насторога виникла.
А взагалі дуже майстерно передали почуття, емоції, стан. Таке відчуття, що автор і є ЛГ
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Ні,ні,автор не є ЛГ. Коли пишу здається там, між цих подій ,неначе бачу,відчуваю все це сама, а часом немов зі сторони,спостерігаю за всім.А взагалі прозу писати теж ,щось надихає,майже ,як і вірші. І відчуваю від цього задоволення сама,коли закінчую я твір,рада,як дитя,особливо коли комусь до вподоби.Щось розписалась я занадто...
Успіхів Вам!Рада,що читаєте мої твори.
Прочитала,як і обіцяла.Дуже зворушена бо свого чоловіка чекала із армії.Ми тоді були скромними і про кохання лише в листах писали.Зараз молодь прогресивніша,це й правильно. Бо почуття або є, або їх немає.Дякую.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що сподобалась проза.Всього найкращого!!!
прислухалаь до Вашої поради. бо й справді люблю прозу (чеснокажучи, навіть трохи більше ніж поезію) дуже сподобався твір, бо фактичнопобачила в ньому себе (не рахуючи певних деталей). Це дійсно Ваше... і я зараз абсолютно щира. Пишіть, бо читати Ваші оповідки одне задоволення
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що сподобалась розповідь.Нехай щастить!!!
І прекрасно передані усі почуття! 
