Дві рожеві хмаринки –
капці бога? –
скинуті в небо,
пливуть собі потихеньку...
Як же так?
Адже...
Немає його, немає!
А тапки – ось вони –
пливуть собі потихеньку.
...Хто дав мені цю здатність –
олюднювати все, що навколо.
І навіть Тебе?
Адже немає тебе, немає..
Так чому ж,
майже щоночі,
зачинившись від усіх,
чиїсь світлі думки..
Я?!
вихльостую на папір..
І вони застигають на ньому
назавжди.
А дві рожеві хмаринки
пливуть собі,
на захід...
...Тихесенько.
Оценка поэта: 5 Віримо-не віримо,
Знаємо-не знаємо,
Чи Він є насправді -
Чи Його немає.
Та однак - ми хочем
Вірити й любити.
Щастя тобі, Отче!
Ми ж-бо - твої діти!
