Я не знаю, чому так сталось,
Чому наше кохання зів'яло?
Чи тому, що настала осінь -
Та чому ж сумую я досі?
В серці моєму - ти,
В думці моїй - ти,
Уста шепочуть ім'я твоє,
Проте я вірю: кохання буде, воно ще є.
Завтра я знову буду чекати,
Буду плакати, виглядати.
Але я знаю, ти не прийдеш,
Як ту примару, мій дім минеш.
І стане холодно тоді мені,
І буду сльози я топить в вині,
А ти не віриш, що я люблю,
І через тебе це все роблю.
Скажи, навіщо ти так зробив,
Любить заставив і залишив?
Тепер не знаю, як дальше жити,
Тебе забути і розлюбити.
Навіщо було тих слів пустих,
Що їх засипав осінній сніг?
Воліла б краще почути:"Ні!"
І залишитись сама тоді.
Навіщо було те говорити,
Що будеш вічно мене любити?
Тобі не вірить я не могла,
Бо лиш для тебе тоді жила.
Та доля знову мене карає,
Тебе від мене вже забирає.
Чому мовчиш ти? Скажи ти їй,
Що важко жити мені одній!
Скажи, що любиш, що все вернеш,
Інакше, милий, мене ти вб'єш.
Тоді вже краще мене одну
Нехай покладуть в домовину.
Тоді піду я із цього світу,
Піду туди вже, де краще жити.
Не буду горя нести тобі,
Але спочину я у труні.
Та поки в серці моєму - ти,
У думці моїй - також ти,
Уста шепочуть ім'я твоє
І доти вірю, кохання буде, воно ще є!
ID:
697002
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.10.2016 09:27:02
© дата внесення змiн: 31.10.2016 18:20:48
автор: Оксана Лащик
Вкажіть причину вашої скарги
|
