З мене нікудишній поет.
Я не стою на барикадах із давно спалених шин
не горджусь подірявленою бруківкою,
не оспівую маніфестів змін,
не підриваюсь на ноги, судомно хапаючись за серце, коли чую ноти гімну;
не кричу про байдужість міщан та співвітчизників,
не скандую "ганьба" за першої можливості
не мастурбую в пабліках, — штибу "Слава Україні", — на зраду
й не кінчаю на перемогу.
Це мене звинувачують у байдужості
та антипатріотизмі
надлишковій депресивності
крикливості
алкоголізмі
ба, навіть, наркоманії...
Уже з ніг до голови
обліплений різноманітними стікерами
відчуваю себе старим холодильником
котрий так рясно вкритий магнітами
що нікому вже й згадати
якого він був
кольору.
Ти не поет, кажуть мені.
Он, Шевченко був поетом!
А ти алкаш.
І вже плювати, що Шевченко на своїх засланнях
пив, мабуть, більше за мене,
бо сьогодні алкоголь дорогий,
а пустими кишенями просто так не розрахуєшся.
Ти не поет, кажуть мені.
Он, Франко був поетом!
А ти надто депресивний.
Плювати ж бо на те, що колись Якович написав цілий вірш
присвячений тому,
що його називали декадентом,
бо ж було за що.
Ти не поет, кажуть мені.
Он, Леся Українка була поетесою.
А ти у віршах своїх лише матюкаєшся.
Та здається мені, що якби ця ваша свята трійця
пожила із вами у ХХІ столітті
лише мати б і залишились
у її віршах.
І не те, що б я прирівнював себе до когось
але якщо вже розвішуєте ярлики
хоча б не йдіть в розріз своїм власним поняттям
про "правильність" літератури.
Якщо бути поетом для вас
це означає вічно гнатись за масовими істеріями;
це тисячі раз однаковими словами й примітивними образами
описувати любов до уже затраханої усіма милої дівчини
з русим волоссям та бокалом вина на підвіконні;
це надихати усіх ілюзією того, що Україна — нація сильних
і замовчувати про патріота-бомжа,
котрий розповідатиме, як він любить Україну
й співатиме гімн на вулиці
лиш би йому дали грошей на пиво,
а як пощастить
і на горілку,
й забути про того накачаного марками,
амфетаміном й літрами алкоголю АТОшника,
котрий поїхав на схід лиш тому
що хотів побачити людську смерть;
і це говорити лише про те,
що люди хочуть почути
це задовольняти й підтримувати
їхню слабкість,
якщо лише це для вас поезія
то я ніколи не був
і не стану поетом.
Не ка-ажи гоп... Все може бути! Людина - вітально-соціально-духовна істота! І оті різні рівні і чинники впливають на неї. Питання в тому - ЯК! І то все в руках індивідууму, Юноша!
