Як ти палала у вогні хвороби,
Не вміючи молитись, я молився.
Не знаю й сам до Кого чи до Чого.
Бо в силу ліків вже давно не вірю,
А втратити тебе було так легко
Та повернути було б неможливо…
Молився я… шептав слова молитви
Яка із серця линула нестримно,
Вичавлювала із очей краплини,
А ті донизу по щоках струміли…
В ту тяжку мить коли душа волала
Про поміч з Неба то мені здавалось,
Що хтось стояв зі мною майже поруч,
Вслухаючись у той гарячий шепіт.
За себе я ніколи не молився.
Просто не бачив сенсу у цій дії.
А може, не було в душі надії
На те, що Він почує, допоможе…
Було незнане милосердя Боже
У моїй Долі… тільки ти – єдина
Мов янгол з неба випадково стрілась
І ясним сонцем душу цю зігріла
Негрішною сестринською Любов’ю…
Молився я… крізь мерехтіння свічки
Дивилися із образа на мене
Два добрих ока, наче рідний батько
Із небуття до мене повернувся,
Щоб в самоті підтримати душевно…
Молився я… за тебе, моя Лелю,
Цих важких літ життя мого осново,
Прохав: якщо життя чомусь потрібне,
То хай моє, замість твого, візьметься,
А ти щоб жила якомога довше
Та навколишніх довго зігрівала
Як ти одна так зігрівати вмієш…
А час спливав, немов краплини воску.
Мигнула свічка, зачадила, згасла…
Чи то заснув, чи провалився в темінь,
Вже й сам не знаю. А ясного ранку
По телефону дали мені знати,
Що страшна криза начебто минула
Ти, змучена, вспокоєно заснула.
Молився я…
