Я – жидобандерівець з-під Києва.
Ісаак, на призвіще Мотиль.
Жінка всі мозги мені вже виїла,
щоби переїхать в ІзраЇль.
Ох, моя голубко білокрилая.
Ти вважаєш я – дегенерат?!
Я ж не всіх бабусь поізнасілував.
З’їв не всіх російських немовлят!
Я ж без крові руської загину там,
на Землі Обітованій тій.
Хто ж без мене, люба, зможе вийняти
серденько із путінських повій?!
Дуже скоро доберусь до Путіна..
Відірву, падлюці, язика!
Ним і повечеряємо в сутінках.
Під «сім-сорок», та під «гопака».
Сала з Матвієнчихи наріжемо.
У мацу з Кобзона зіллєм кров.
Покайфуєм смаженими крижами,
які мав Олежка Табаков.
Там же, люба, в славному Ізраїлі,
та й не їсть свинину їхній люд.
Тож давай, щоб часу ми не гаяли,
наїмося москалями тут.
Я – жидобандерівець з-під Києва.
Полюбляю кров із немовлят.
От доп’ю усю, а потім виїду,
святкувати з жінкою Шабат!
БоїтЕся, москалЯки?! Правильно!
Юшку з боягузів я люблю!
Слава Україні та Ізраїлю!
Смерть антисемітам, та Кремлю!
