Все ходжу між картин та майстрів –
споглядаю яскраві моменти.
Рідних серцю художників стрів,
співаків, музикантів, поетів.
Задушевні розмови велись –
сумовиті, урочі, пророчі.
Слава Богу, бажання збулись –
на Монмартрі лишився до ночі.
Приспів:
Щемну згадку затер до дірок:
світла ніч, суперова погодка,
неповторність бродячих зірок,
натюрморт – огірок, «рашен водка».
Той свободи ковток надгіркий
зігріває й окрилює душу.
На Монмартрі на варті віки.
А навколо немає байдужих.
Красень-пагорб, омріяний сквер.
Сходи вгору. Яка дивовижа!
Відкриває мені Сакре-Кер
панораму нічного Парижу!
Приспів.
Увінчала базиліка храм.
Паперть пам’яті досі нетлінна.
Тут Європа, відкрита вітрам,
перед небом стає на коліна.
Сходи вгору до неба ведуть.
Сходи вниз – повертають на землю.
А віки, що за мною грядуть,
на Монмартрі плекатимуть зерня.
Приспів.
Вільний політ думок і почуттів - гарно 
