Ти не міг не стати героєм –
Виховання, чорт забирай!
Може, справді колись поборе
Наша воля чужий маразм.
Може, справді світ буде іншим.
Над морями зійде зоря.
А оті нелетючі миші
Заберуть від нас мишенят.
Відбудуємо долі – знову,
Але так, щоб уже навік.
Ти не міг не стати до зброї,
Бо зректися мене не міг.
Може, завтра скінчаться чвари.
І нарешті помре війна.
Загорнеться сама у саван.
Закатує себе сама.
Ти ніколи не вмів брехати.
Ми ніколи не грали роль.
Хоч би мальвами коло хати
Не розквітла така любов.
Бути щирим – до болю просто.
Бути мужнім – лише слова.
Це по-третє. Чи вже по-шосте?
Ти обрав лише те, що мав.
Звісно, завтра світ буде ліпшим.
Крига скресне. Імла втече.
Най би тільки, як завше, ніжно
Обіймав ти моє плече.
Так, герої не умирають.
Вони йдуть. Без гучних прощань.
І на згадку нам залишають
Смак врятованих сподівань.
Вони йдуть. До небесних сотень.
До підручників і легенд.
Даючи імена епохам,
Розпорошуються ущент.
Ну а я, наче Кімка в фільмі,
Все шепочу: «Аби вцілів».
Двадцять перше століття плине,
Плагіатить минулі дні…
15–16 червня 2015 року
