Яблуко висіло на самій верхівці дерева. Воно було величезного розміру і незвичайно яскравого, бордово-малинового кольору. Здається, за сім десятків літ ,старий Григорій таких великих яблук ще не зустрічав. Тому, коли його онуки обмірковували , як би те яблуко зірвати, дід частенько відганяв дітлахів від дерева. У нього був на яблуко особливий план.
До дідових іменин повинні зібратися всі- діти та онуки.
Григорій задумав розділити яблуко рівно на стільки часток, скільки прийде гостей. Адже ювілей не тільки у діда, а й у яблуньки. Рівно тридцять років тому дід закопав у землю маленький паросток. Ніхто не думав, що він приживеться. Він же "європейської крові", з самої Риги. (Дід у свої п'ятдесят влаштував собі велосипедну прогулянку з Західної України до Риги і назад. Хотів таким чином виміряти власні сили ...)
Настав довгоочікуваний день, коли нарешті можна було зірвати яблуко з дерева. Сім'я чекала цього моменту, як свята. Здавалося, очікували більше те яблуко, аніж святковий пиріг. На дерево виліз старший онук Григорія, Федько. Дід дивився на хлопця знизу вверх із хвилюванням:" як б не випустив з рук". За великим дубовим столом врешні всілися усі. Дід узяв ножа до рук:
-Ну що, готові?
-Таааааааак !!!!! - Дружно закричали молодші онуки. Старші дивилися на руки Григорія, потираючи долоні.
Ніж торкнувся яблука. Краплі соку впали на скатертину. Дружина косо глянула на діда. Пкркполовинивши яблуко, Григорій завмер. Вся ця краса всередині була чорна і гнила. А в самій серцевині ,поряд з насінинами, красувався величезний черв'як. Дід оглянув сумним поглядом дітей та онуків:
Що ж.... скажу я вам.... все як і у людей .....
