Соняхів поле як жовтеє море,
У небі світилась вечірня зоря,
Полем пройшлося болючеє горе,
Скосило його,мов той сон звіздар'я!
Скосило-упав,стікаючи кров'ю,
У соняхів полі,мов згасла зоря,
Дивився у небо,та згадував долю,
Чекала кохана й дитина мала!
Дружина тремтіла,співала синочку,
Дзвонила коханому-хвиля одна,
А кров малювала його білу сорочку,
Майнула у роздумах думка сумна!
Він чув ніжний голос коханої свої,
Синочку розказував казку свою,
Не смій заспівати,дружино,сумної,
За сина до Бога молитву молю.
Уранці знайшли закровавлене тіло,
Де ранену душу той сонях приспав,
У грудях пекло,від осколків боліло,
Та казка й синочок його врятував...
Прочитала на ФБ історію пораненого воїна,який стікав кров'ю,та по телефону розказував маленькому синочку казочку,вразило.
історія та вражає! 
