Болить війна , з нас кожного болить,
Життя ,немов в тумані , в безвісті , чеканні.
В такій напрузі дуже важко жить,
Години рахувати, мов останні.
Болить душа , за діточок болить,
Війна ламає з болем їхні долі,
І серце в кожного стискається , щемить ,
Тої війни уже усім доволі.
Тривожить нас неспокій за синів,
Своїх синів , що важко так зростили,
Нема життя , нема спокійних снів,
Усе перенести не вистачає сили.
Владним мужам ми хочемо казати ,- ні "кричати",
Бо вже налилось горя через край,
Cинів своїх не хочем більш втрачати,
За їх земний на Україні рай.
На землі рай , а в небі пекло буде,
Безліч гріхів набрали за життя,
Народ злодійства й зрад їх не забуде,
Для них лиш пекло- місце каяття!
Калинонько, прекрасний твір! Це біль кожного з нас, мало того, що виживаемо на копійки, тепер у нас відбирають найдорожче - дітей. Господи, коли вже прийде мир і спокій в нашу краіну і в наші душі?
Калинонько, це не просто вірш - це крик материнської душі, реальне бачення того, що твориться навколо, а ще незбагненна любов до неньки України. Хочби трішки ми змогли наділити цим почуттям наших владних мужів, все було би по-іншому. Спасибі за твір!!!
