До спеки я не дуже звик,
Сиджу в затінку граба,
Росте на річці борщовик,
Заглушена кульбаба.
Аж ллється піт із лоба й вух,
Палить, як з жерла пічки,
Отруйний, буйний той лопух
Зайняв весь берег річки.
Чотири метри висоти,
До неба стебла пнуться,
Крізь його листя будяки
Ніколи не проб'ються.
Під дубом ще я сів вгорі,
В ці хащі йти не хочу,
Бо будуть такі пухирі,
Що вилізуть аж очі
На лоба... Зовсім я поник,
Тривога мене душить,
Як бачу я, як борщовик
Всі інші трави глушить.
В травиці довго я сидів,
Щеміли в шортах ноги,
А стовбур товстий із грунтів
Висмоктував вологу.
Немов зелений окупант
На річці все займає,
Росте кавказький в нас гігант
І пагоном махає.
Плодиться швидко — просто жах!
В занедбаному полі,
Підступно манять на річках
Суцвіття-парасолі.
На дачу швидко я іду,
Нічого вже не прошу,
Де тільки бачу я траву,
Косою її кошу.
На річці був мені урок,
Це ж спокій буду мати,
Бо можна буде весь садок
Безплатно віддавати,
Як пустить листя із землі
Лопух цей дивний, буйний,
Раніш не снилося мені,
До чого ж він отруйний.
Щоправда, з нього добрий мед
Збирають з квітів бджоли,
Та білий не зірву букет,
Не доторкнусь ніколи.
Сиджу на дачі, у садку,
Роблю я все, що можу,
Косу підточую свою,
Постійно насторожі.
На річку знову захотів,
Зібрався, як був вільний,
Туди так швидко прилетів,
Неначе божевільний.
Дививсь із пагорба згори,
Не пхав на берег носа,
Махали листям стовбури,
Ламались об них коси.
Затінок з річки уже зник,
Зрубали дуба й граба,
Сміявсь на річці борщовик
І плакала кульбаба...
ID:
581602
Рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата надходження: 16.05.2015 16:26:20
© дата внесення змiн: 04.03.2016 22:50:40
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
