Чи може стати тісно у собі,
Знаходячись постійно у юрбі?
Чи вміють говорити очі,
Кричати увесь голос що є мочі?
Чи можна загорнути рідний запах,
Немов би скоїти на нього замах,
В гарячий шепіт його слів,
Немов приборкуючи гнів?
Чи вміє плакати душа,
Слізьми такими як з ковша?
Чи може бути важко їй,
Здіймаючись на хмарах мрій?
Чи може стати так віднині,
Що всі слова стали німими?
А букви всі забули люди
І так завжди буде усюди.
Чи можна голос відчувати,
А серцем голосно кричати?
Що можна дотиком сказати?
І чи уміє він мовчати?
Чи вміє говорити подих?
Чи є це нездоланний подвиг?
Чи вміють очі насміхатись,
При цьому ввічливо вітатись?
А полум’я холодним бути?
І як тоді його відчути?
Чи є безболісним зітхання?
Як розрізнити пристрасть і кохання?
Питань багато, відповідь одна,
Що розібратись маю я сама…
