Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Тост: Привиди нового світу Частина 2 розділ 4 - ВІРШ


Тост: Привиди нового світу Частина 2 розділ 4 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 4

Пошук


Перевірка розміру




Привиди нового світу Частина 2 розділ 4

4. Шаман Я відкрив очі. Білі стіни лікарняної палати і зображення штучного сонячного дня за вікном осліпили мене. Я спробував затулити очі руками. Тільки коли руки відмовили мені, я зрозумів, що лежу наче на хресті. - Ей! Є тут хто-небудь? Мені відповіли не одразу. В кімнату зайшла молоденька медсестра. Світла шкіра, великі голубі очі, рівні білі зуби, які разом з червоними губами розпливлись в усмішці. - Доброго ранку, пацієнте! – привітно заговорила вона. – як спалось? - Просиналось краще – я спробував мило усміхнутись. Результат, як завжди… Вона не подала виду, але я зрозумів, що їй не сподобалось. - Відв’яжіть мене будь ласка – попросив я. - Це не їй вирішувати – З дверей палати почувся чоловічий голос. - Максим Вікторович, доброго ранку! – одразу ж поздоровалась медсестра. - Доброго… Медсестра відійшла до стіни і опустила голову. В палату зайшов Чоловік років 40 (хоча він і виглядав молодше), з лицем медіа зірки, гарного, навіть атлетичного тіло складення. Одягнутий в дорогий костюм. Він уважно подивився на мене. Наче оцінював. - Можеш іти – він сказав медсестрі не відриваючи погляд від мене. Вона швидко покрокувала до дверей. Ми провели її поглядом. - Гарна, правда? – спитав він. - Її щастя, що я прив’язаний – пожартував я. - Дарма – він сів на край мого ліжка. – дарма. Ти ж бачиш тільки привабливу зовнішність. Але вона не справжня. - Це як розуміти? – я зовсім заплутався. - Ну… Так і розуміти. Ти бачиш набір імплантатів, які будь-кого зроблять красивим. Ну або красивою. - А є хтось без цього? – мені стало противно. – З справжньою зовнішністю. Максим Вікторович лише знизав плечима. - Хіба що в інших мегаполісах - А ви? - Теж. - Я? - І так і ні. - Тобто? - Який ти цікавий? – усміхнувся він. – Але так і бути. Твоє тіло укріплене. Ти тепер краще ніж був. Хребет, кістки, м’язи – все тепер на зовсім новому рівні. Тільки не змушуй нічого пояснювати. Довго, а в нас немає стільки часу. Зараз тобі введуть всі необхідні ліки, а завтра вже випишуть. - А як мої друзі? – спохватився я. – Вони в порядку? - Частково – після деяких роздумів відповів той. - Частково!? Як вони? - По різному… Але всі живі здорові. – він поспіхом добавив дивлячись на вираз мого лиця. - З почуттям гумору бачу все в порядку – сухо добавив я. - Просто не хочу зіпсувати мить зустрічі… спокійно пояснив він. – Всі твої друзі живі… - Не всі – я сухо перебив його. *** Вавилон З потрісканого дзеркала на мене дивився молодий ще хлопець (не звично називати себе мужчиною) з лисою головою (вогонь добрався до мене як-не-як) зеленими впалими очима горбатим носом і потрісканими ледь червоними губами на блідому лиці. Шкіра була легких опіках. Хлопець в дзеркалі дивився холодним поглядом повним недовіри. Нам обом було незвично бачити одне одного. Я доторкався до шкіри, тер її руками, щипав за щоки, щоб пересвідчитись: це знову я. На худому тілі майже не залишилось м’язів, зате прибавилось рубців та опіків. Але не страшно. Дід казав, опіки зійдуть, форму я поверну за кілька тижнів, ну а «шрами прикрашають мужчину». Ілай мав бути за тиждень, тому я почав приводити себе в форму. Тренування, паперові книжки, які я знайшов на полицях… але це було тільки розминкою проти нового зору. Мало того, що він «включався» коли хотів, а не коли я старався, так ще й нестерпно пекли очі і боліла голова. Але тепер я розумів, як Ілай робив свою роботу. Тільки от треба більше практики. Іван Іванович (так звали діда) пояснював, що якщо не справитись з постійним болем, то можна зійти з розуму. Так, бували й такі випадки. Але я не міг зупинитись. Тепер я бачив світ по новому. Скільки можливостей заховано в людському тілі! Жаль я не міг розкрити їх без допомоги Ілая. *** Шаман Груша злетіла з кріплення, а мій кулак навіть не заболів. - Добре, але це не найкращий результат! – Гаррет подивився на показники. Я зробив вид, що погоджуюсь з ним, але подумки вилаявся. В тренажерному залі сьогодні було шумно. Кілька десятків людей сопіли і гарчали від навантажень, але ніхто не хотів відступати. Нас тренували вже місяць. Гаррет, худий ботан в окулярах і чорним жирним волоссям періодично набридав своєю присутністю. Пророк (той мужик, який заходив в мою камеру) сьогодні не приходив. В дальньому кінці залу Хімік намагався збити пляшку з водою силою волі. Не знаю, який небудуказатихто додумався зробити з нього «мага повітря», покорителя телекінетичних здібностей. В нього були експериментальні чіпи в мозку та центральній нервовій системі. Помахом руки він міх збити мене з ніг. Але при його силі потрібна точність. Він перевертав все, лиш не пляшку. Свої спроби він супроводжував купою матів. Зліва почувся гуркіт. Я навіть не обертався. І без того зрозуміло, що це Фестиваль. При зрості метр дев’яносто і до біса широкими плечима, його руки, плечі, трапеції і лопатки були покриті металевими сплавами. Він пробивав діру в стіні з удару лівою. Що власне тільки що й сталось. Гаррет закотив очі і пішов до нього. Щодо Танка і Колоса, то я не бачив в них нічого особливого. Ніяких зовнішніх змін не було. Але щось з ними явно було не так. Чомусь вони сутулились, ще й ходили на зігнутих ногах. І очі… Справді, щось не так. Ми не говорили про операції… Тепер я жалів, що не спитав. Я підійшов до дзеркала. Зняв чорну майку. Колись я мріяв про такі м’язи. Але тепер… Наче не я. Кого вони з нас зробили?! *** Вавилон В двері бункера постукали. Ще ніколи я не чув стукіт. Ми з Яною сиділи на дивані, я слухав як вона читала. Стукіт застав нас зненацька. - Це мабуть він – тихо сказав дід. - А якщо не він? – Яна стислась в спинку дивана. - Спокійно – я спробував її заспокоїти – все буде добре. Дід пішов до дверей. Я схопив Яну за руку і потягнув в сусідню кімнату. - Сиди тут! – наказав їй. Вона лише кивнула. Я зачинив двері. Дід повернув засов. Двері зі скрипом почали відчинятись. В бункер зайшов сивоволосий чоловік. Але лице було молоде для такого волосся. Вираз був самовпевнений з ноткою безумства. Навіював страх. Я пам’ятав, як він вбивав тоді. Я точно знав, це він. *** Шаман В двері постукали. - Можна! – я крикнув з душу. Двері відчинились самі. Я виключив воду, швидко витерся і вийшов в одному полотенці. В вітальні вже сидів Хімік. Він нервово покачувався на дивані. Я сів навпроти нього. Наші погляди зустрілись. - Ти б поспав трохи! – я звернув увагу на мішки в нього під очима. - Не можу! – Одразу ж випалив він – прокляті болі! Я, сука на**р, здурію тут скоро. Ти уявляєш, шо це таке? – він подивився мені в очі. Я лише мовчки знизав плечима. – Це п***ць, от шо це! В мене в кімнаті вже всі меблі розтрощені… - І ти прийшов сюди – я криво усміхнувся. - Я прийшов по обезболюючі! – сухо перебив він. – і навіть не… - Там в шухляді – я показав пальцем. Він не піднімався. Викинув руку в тому напрямі і поличка сама прилетіла (а вона була вмонтована в стіну) він відкрив шухляду і вкинув залпом кілька таблеток. - Хоч би прочитав – я навіть зніяковів від здивування. - Я, бляха, колишній фармацевт! – він прийняв ще кілька. – я й так знаю, шо від чого. – він розслаблено опустив голову і закрив очі. - Дивись не вмри… - ШО ЗА ХЄРНЯ?! – в кімнату увірвався Фестиваль Я лише мовчки показав кивком голови на Хіміка. - Ти,що о***в? – Вже спокійніше спитав той. – Що ми за стіни скажемо?! (ми жили по сусідству і тепер в нашій спільній стіні була спільна діра) - Та збрешемо щось – Хімік розслаблено розтягнувся на дивані. - Відпустило? – поцікавився я. - Угу - Скільки він прийняв? – Фестиваль подивився на кількість розірваних упаковок. - Я перестав рахувати після четвертої… - Дибіл! – це він до Хіміка, не до мене. - Відстань, ти мені не мама – на пів сонно відповів Хімік. - Шаман, ти то куди дивився? - Він помахом руки продірявив стіну – відповів я. Фестиваль сів біля сонного Хіміка. - Тебе болі не мучать? – спитав я. - Ні, я в нормі, ти? - Теж. Ми помовчали. - А що з Танком і Колосом? – на кінець то спитав я. - Чому питаєш? – скоса зиркнув Фестиваль - Ну з тобою, мною і оцим… - я показав на Хіміка – ясно. А от, що з ними… - Фігня якась з ними – відповів той. – я й сам не бачив ще нічого такого, але нутром чую. - Ти не говорив з ними? - Та де там. Ми он лише тоді зібрались разом, коли ти проснувся. І то, ти і сам пам’ятаєш… - М-да, гнило ми тоді посиділи… - погодився я – Тільки друзів пом’янули. - Угу, жаль їх немає. – Фестиваль схилив голову. - Не треба було йти тоді… - Та не починай!!! – гаркнув він. – ми помстились. І решту знищимо! За наших! - За наших – я тихо повторив за ним. *** Вавилон - Іванович! Скільки років! – Чоловік з дідом обійнялись, наче батько з сином після довгої розлуки. - Як ти, Ілай? – спитав Іван Іванович. - Та потихеньку… - махнув рукою той. Тоді він нарешті звернув на мене увагу. Йому було десь за тридцять,точніше не скажеш. Худе лице з рівним чорним волоссям до шиї. Тонкі бліді губи і акуратна борідка. Я підійшов до нього намагаючись не видати себе. Ми дивились один одному в очі. Він про щось задумався. - Ми не бачились раніше? – спитав він. Я лише знизав плечима. «Якщо він «подивиться» на мене, то все дізнається…». Але він не став тратити сили. Замість цього просто простягнув руку. - Ілай! – відрекомендувався він. - Вавилон! – я одразу ж потис йому руку. - Що ж, от ви і знайомі. – кашлянув дід. – проходьте, треба зачинити двері. Ми сіли в кімнаті. Ілай одразу ж розвалився на дивані, скинувши торбу біля себе. Яна боязко вийшла з кімнати. - Я не кусаюсь – М’яко заговорив Ілай навіть не повертаючи голови. – підійди. Ти ж любиш солодке? Яна вже без остраху, але все з тою ж обережністю підійшла до нас. Очі Ілая засвітились. Він «активував» зір. Але блиск швидко зник. Ілай подивися на мене, тоді на діда. На спокійному лиці тепер панував вираз здивування. Але Іван Іванович не збирався нічого пояснювати. Він з спокійним видом, демонстративно грів руки біля вогню. Ілай тим часом дістав з сумки помнуту плитку шоколаду. Яна боязко протягнула руки і швидко забрала шоколад. - Надовго до нас? – спитав дід. - Та… - замнувся той. – є тут справи. Завтра зроблю. Он – він показав на мене – і його провірю. Ти ж місцевий, так? – це вже було до мене. - Так – підтвердив я. - А чим займався тут? – спитав він. Я помітив, що навіть діду стало цікаво. Він то ніколи не запитував. - Різним – я ухилився від прямої відповіді. - Ти не з людей Сизого? - Ні! - Марк? - І так, і ні. - Не зрозумів. - Я щось типу бігуна… - Ясно - Мені не ясно! – Втрутилась Яна. - Ти спати не маєш іти? – Спитав я. - Не піду поки не розповіси! – Яна зобразила впертість на лиці. - Бігуни, це ті хто знаходять передають інформацію, чи ще щось. – я почухав потилицю намагаючись доступніше пояснити. - Чи знаходять когось – втрутився дід. - Ясно – протягнула Яна. - Так ти працюєш на Марка чи ні? - Працював. Деколи. - Значить ти знаєш весь мегаполіс… - Можна сказати і так - Супер! Тоді робота переноситься. Спочатку займемось твоєю підготовкою. - Яна, тобі пора спати! – Нагадав дід. - Блін! – простогнала Яна, але все ж послухалась. Іван Іванович два рази не повторював. - Ви нічого не хочете мені розповісти?! – зашипів Ілая, коли Яна зникла з очей. Я питально зиркнув на нього. - Тільки не кажи, що ти не знав… - Догадувався – я знову ухилився від відповіді. Не став йому розповідати, що бачив. І думками з приводу того, як вона протрималась в клітці з трупами стільки часу. І чому її не з’їла відьма? Для мене це була звичайна дівчинка. Хоча ні, неправильно. Не звичайна дівчинка. Вона врятувала мене. І навіть зараз вона була наче символ, доказ, що в цьому жорстокому світі залишилось хоча б щось добре… - Я знаю, що ти побачив – дід перебив мої роздуми. – але вона нормальна. - Ти хоч на неї «дивився»? – це вже стосувалось мене. - Мені одного разу вистачило просто подивитись на когось живого… - буркнув я. Ілай розуміюче кивнув. Мабуть теж побачив череп з очима в свій перший раз. - Тоді поясни мені, що я побачив! - Може і мені поясните – я втрутився в розмову. - Ти відьму колись бачив? – спитав Ілай - Було діло… - Значить ти щасливчик, якщо ти ще можеш розповісти про це – сухо кинув він. – Якось я спостерігав за живою відьмою… Мене одразу ж осінило. Ось як вона виглядала в його очах. - Є догадка, що її мати перетворилась, під час вагітності – Голос Івановича пролунав у моїй голові наче грім. – а може і раніше. - Ого!!! – ілай аж присвиснув. – перша адекватна відьма. Ти знаєш, що це значить… - Тому я і сховав її тут – урвав його дід. Я не знав з ким погодитись. З одного боку це було відкриття в сфері еволюції. Над-людна. Її вміння і ДНК могли б багато чого розповісти… Але це неправильно. Вона людина і заслуговує на свободу, а не на те, щоб бути піддослідним щуром… І все ж… - Добре, діло твоє – погодився Ілай (я прослухав про що вони говорили). – Але наступного разу повідомляй мене. *** Шаман Навпроти мене стояв кремезний накачаний чоловік, років тридцяти. На кам’яному лиці, була неприхована зневага рубець від лівої брови до щоки. Він був роздягнутий до пояса. На тілі було щось набито, але я не вдивлявся. Ми дивились один одному в очі. Мить і він рушив на мене. Лівий прямий рукою і удар ногою в стегно. Не влучив. Я відскочив. Рефлекси працювали бездоганно. Лівий крюк, правий крюк. Я проходив під ними. Тоді хук. Присів. Він ударив прямий ногою. Я зманеврував вбік. Тоді вже атакував я. Двійка в голову і одразу ж вліво. Він правда закрився, але це неважливо. Правий боковий в селезінку. Мій кулак зіштовхнувся з його ліктем. Він відповів боковим ногою. Я закрився, але сила удару відкинула мене набік. Він з нову ударив джебом, але цього разу я відповів ударом назустріч, в лице. Аперкот, але пройшов лише в корпус. Пройшов під правим хуком і лівий в щелепу. Він відповів ударом ноги по ребрам, але я знову закрився рукою. Одразу ж прямий ногою в коліно (поки його нога була ще біля моїх ребер). Він вчасно його вкрутив і уник серйозної травми, хоч і впав. Але швидкий перекат через плече і він знову на ногах. - Достатньо! – гаркнув Пророк. Я вклонився спаринг партнеру в знак поваги і підійшов потиснути руку. Він зробив те саме. В ліву руку він виплюнув капу. - Гарний бій! – він потис простягнуту руку. *** Двері гелікоптера з скрипом зачинились. Гроб з пропелером, як назвав його Колос, злетів. Ми пристебнули ремені безпеки, так як трясло навіть не описати як. Ми сиділи по один бік. Мовчали. Лише тривожно переглядались. Вмерти ось так? Ні, не хочеться. Гелікоптер набирав швидкості. Воєнні гелікоптери, зазвичай останнє слово техніки, але не цей. Це гелікоптер гуманітарної допомоги, старший за мене, а може і за Пророка, який з нами не полетів. *** Перед самим вильотом Ми сиділи в слабо освітленому залі. Кілька крісел і великий дисплей. Все інше вкрила тінь. Дисплей засвітився. Там було відео з однієї з камер, монтованих в шлеми солдатів. Стіни, вузький прохід, вулички, приглушене дихання. Далі прозвучали якісь команди, тоді лиця інших солдат. Знову біготня по вузьким коридорам. Далі стрілянина: все змінювалось дуже швидко. Тіла в чорних балахонах. Постріли. Звичайна зачистка. Тоді знову розмова про щось по раціях… А тоді сталось щось дивне. По раціях доносилось щось про тяжкі втрати. Власник камери явно панікував. Все йшло не по плану. Тоді його камера все освітила. До них йшло двоє людей. Один в чорному балахоні. Кремезний. Солдати відкрили вогонь без попередження. Темноту освітило вогнем від куль. Але нічого не сталось. Сектанти як стояли на ногах, так і лишились. Тоді наперед вийшов другий. Білий плащ весь в крові. На голові дреди. Закладені назад. Чорні окуляри, які ховали очі. І самовдоволена усмішка. В руках катана. Закривавлена. Він рушив до них. Відстань була десь десять метрів. Солдати розрядили в них магазини і зараз перезаряджались. Вони мали встигнути… Не встигли. На дисплеї пронеслись бризки крові. Голова з камерою описала невеличку дугу і впала на землю. Тепер вона показувала нічне небо. Почулись крики. Потім змінились на благання залишити їм життя. Тоді протяжний крик відчаю і тиша. - 24 – тихо сказав Пророк. – Менш ніж за сорок хвилин. Тепер ні в кого не залишиться сумнівів що до правильності мого рішення. Який зміст в озброєних групах, якщо ворог переніс цю війну на інший рівень. З ним потрібно боротись по іншому. Бити його, тією ж монетою. Ви тоді зустріли відьму, а їй і кулі ні по чому. Тепер у вас є шанс виграти. Я навчив вас чого зміг. Не підведіть, я надіюсь на вас. Вперед! Ні пуху! - До біса! – в один голос відповіли ми. *** Вавилон Я тихенько зайшов у кімнату Яни. Дівчинка міцно спала. Її лице було спокійне. Сподіваюсь їй снились приємні сни. Я стояв над її ліжком і дивився на неї. Воєнні прилетіли через неї тоді. В голові одразу ж пролетіли спогади. Коли я її знайшов. Коли вийшов той синтетик. Ми тоді захищали дівчинку ціною життів. І знаєте що? Я не жалію. Я б і зараз зробив би те саме. Шаман відволік воєнних від неї. І дід теж ризикував життям… і навряд чи хтось жаліє. Яна почала крутитись. Я легенько погладив її по голові, вона заспокоїлась. Перший раз я був впевнений, що мій вибір правильний. Їй потрібна допомога і безпека. Вона нічого нікому не винна. Я вийшов і якомога тихіше зачинив за собою двері.

ID: 571040
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.04.2015 02:00:55
© дата внесення змiн: 01.04.2015 02:00:55
автор: Тост

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (404)
В тому числі авторами сайту (0) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Нові твори