́
В сучасності завмер переполох,
В серцях, очах і на екранах,
І слід помітний вражий порох,
Залишив у кривавих ранах.
Летять снаряди, гинуть вояки,
Дрижить земля від крові ржава,
Спокійно йдуть собі роки,
А ми вмираєм як держава.
Чому? Для чого? Як? Коли?
Кружляють в голові питання.
Ми ж протягом століть могли,
Ми ж все витримували до остання.
Злітає попіл смерчем догори,
І всі чекають нового світання,
Коли свіча нарешті догорить,
Щоб запалити нові сподівання.
Чи збудуться вони колись,
Якщо в душі палає злива,
Сп’ янілі всі думки переплелись,
Легені виїдає нікотином.
У венах струменить не зовсім кров.
І щось постійно голову дурманить,
В самім лахмітті ходить зморена любов,
Легка нажива знову мозок манить.
Нещасна совість жебракує у воріт.
Прекрасна чесність заховала свою вроду,
Осліпла справедливість, наче кріт,
Пірнула дружба в каламутну воду.
Усе по колу завертілось вмить,
Змішався біль й переживання,
Так НЕОБХІДНО все це зупинить,
А також сила волі КОЖНОГО й бажання.
