Шепіт. Твій шепіт лоскоче мені долоні.
Я не можу розібрати слів, але знаю, що це щось надзвичайно ласкаве і тепле.
А за вікном зима і вітер холодний.
Ти завтра прийдеш знову.
Мій теплокровний.
Мій жагучий.
Мій благородний.
Це так дивно. Я не знала раніше як це — по-справжньому сумувати. Казала, бо так кажуть усі закохані.
А тепер я так багато думаю про тебе,
Що мої нерви
Якось сталево
Натягуються і гудуть.
Хвилини тягнуться на кілометри.
Години роками повзуть
Так довго, що здається, від чекання можна померти.
Я люблю твої руки. Залізти чолом під долоню.
І мовчати.
У мене від твоїх дотиків досі в шлунку холоне.
Це ж як треба чекати,
Щоб за кілометри тепло відчувати і
Одне на двох серце мати ?
Тепер я точно знаю як це — кохати.
