Душа моя, тобі ще рано плакати,
Страждать від болю, гіркоти і втоми.
Ще танками лиш сни твої пожмакані,
Ще найрідніші всі - не десь, а вдома,
Військовий стан іще не оголошений,
Не перехрещено стрічками вікон,
І кожен день небесними волошками
прямують зграї, і нема їм ліку.
Ще просять їсти молоді горобчики,
Ще не злетілись зимувати круки...
А втім... душа, хай що з тобою робиться,
Але не мають опускатись руки.
І так важливо не губити розуму
(А серце - що, хай і щоночі тисне),
Що вже не прийде росами чи грозами
З землі й небес тривожної Вітчизни.
Ще сніг прийде манюсінькими ніжками,
Ще вляжеться пропаленими площами,
А може, ми настільки помудрішаєм,
Що хтось до того часу буде прощений.
Які б сьогодні не приймались рішення -
Сад підросте, онуки стануть вищими.
А може ми настільки подурішаєм,
що всіх до того часу буде знищено?
А втім... і цим тривожитись не варто:
Хіба тривоги - прихисток сполоханих?
Хай серце плаче - а думки на варті.
Хай серце плаче - а думки сполохами.
Хай серце плаче: люди, що ж це коїться! -
Між страхом і надією на злагоду -
Не ті ж бо карти, то й не заспокоїться,
На те ж воно і серце, щоби плакати.
Дуже щирий і душевний вірш! зараз серця плачуть у всіх тих, хто любив і любить Українську Землю. Будемо сподіватися і молитися, щоб Господь Бог нам допоміг і наступило прозріння в душах тих, кто кромсає нашу рідну землю за мзду диктаторів, які думають що вони вічні, але я вірю в те, що настане час, коли ми не будемо плакати, а будемо радіти і добре жити. Все залежить від народу!
З теплом душі до Вас і найкращими побажаннями у всьому!
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радіти ще не скоро - якось не виходить радіти, дивлячись на чергові рішення Верховної Зради. Не знайшлося досі навіть 19 чесних депутатів для створення фракції УкрОп. Але наявність в ній хоч декількох - то вже постум, маємо їх підтримувати, як можемо
Будьмо!
Таке ніжне й красиве - і в такі сумні часи
Але в твоєму ж вірші - розрада, або навіть - програма дій:
А втім... душа, хай що з тобою робиться,
Але не мають опускатись руки.
Отак і підемо: в осінь, зиму і в майбутнє.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Серце розривається на частини. Не за своє майно навіть. Що й казати, скільки людей викреслили із життя. А ще, коли бував вдома, дивився на речі дітей. Вони ж не такі, як ми. Ми посумуємо за втратами. А дитячі кімнатки - наче самі дітки, з усім їхнім непотрібом, з улюбленими предметами. Що переживуть діти, якщо цього не стане? От і розривається серце навпіл. Недобрий мій Донецьк, але й домашній затишок - місце, де ми знаходили спокій після важких днів. Як тепер без цього?
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Що й казати. Повертаються з АТО молоді хлопці - понівечені надто суворими для них випробуваннями. Ми збирали для них їжу і гроші на бронежилети, та, бач, не врятувало...
Я розумію, як болісно втрачати шмат дитинства - ще у мирні часи перенесла таке (на жаль, мої батьки не розуміли того, що розумієш ти). Що ти зможеш вберегти? Чим, можливо, зумієш замінити? Хтозна...