Мені шкода за неньку Україну,
Що так ЇЇ ганьбить усяка тварь,
Що рветься аж із шкіри до Кабміну.
Народ країни зовсім їм не жаль.
Розтягують її і рвуть на частки,
Недбаючи про наслідки подій.
То як же ж будуть жить тоді нащадки,
Немаючи на кращеє надій?
Якими ж треба бути нелюдинами,
Щоб так свою країну розкрадати?
Якими ж були ви тоді дитинами?
Хіба цьому вас вчила ваша мати?
Я бачу очі вам затьмили гроші,
Ви здатні все продати в Україні.
Які ж пред виборами ви хороші,
А що ж робили в владі ви до нині?
Чому ж занапастили Україну?
Все розтягнули по своїм кишеням!
Її любити треба, як дитину,
А не розстрілювати по мішеням.
За здалегідь років країна славилась
Багатством і родючостю землі
І до своїх людей так гідно ставилась,
Щоб всі розумними й здоровими були.
То ж прошу я вас, люди, схаменіться
І про майбутнє діточок подбайте,
На західні країни не дивиться,
Примножуйте й бережіть, що маєте.
12.12.2009.
Яка ви молодець, так гарно про все сказали, дякую за вірша, це бере за душу. І зорі плещуться у оксамиті моря, У лунній стежці тішаться дельфіни, Нехай нам жити, щоб не знати горя В сповитій колосками Україні
Иволга відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
