|
У казковому лісі, недалечко синього озера у дуплі старезного дуба живе сім’я гномів. Дідусь Хома, бабуся Геля, татусь Тук, матуся Лєля та двійко непосидющих близнюків-синочків, котрих назвали іменами Тут і Там.
Зазвичай родина гномів, як і всі їх сусіди, має купку різних справ. Усі працюють й не лінькують. Татусь Тук, працює лікарем у лікарні. Ох і багатенько ж у нього роботи, бо лікує і тварин, і комах. Та й сусідів гномів лікує іноді теж, хоч гноми не так вже й часто хворіють. Мама Лєля працює вихователькою у гномівському дитсадку. Її усі вихованці дуже люблять за веселу вдачу, та за те, що знає і розповідає малечі безліч цікавих казок. Бабуся Геля – чудовий пекар, вона має домашню пекарню-крамничку, де пече і продає запашні й смачнезні пиріжечки та булочки. А ще тістечка, пундики, пампушки, ватрушки, кекси, печиво, пряники та пироги. З цілого містечка сходяться до її крамнички покупці-гноми за різними смаколиками. Дідусь Хома зараз на пенсії. Колись він працював майстром іграшок, тепер він глядить непосид внучат-близнюків. Іноді майструє їм нові забавки, але найчастіше сидить в великому плетеному кріслі, п’є малиновий чай із бабусиною випічкою та читає місцеву газету. Аби знати усі новини містечка, та й усього світу гномів. Ну а малюки Тут і Там, як і всі діти, то граються, то бешкетують. Трішки галасують, засипають усіх питаннями, і всюди, як каже бабуня, встромляють свого цікавого носа.
Сьогодні, геть замучивши дідуся питаннями, залишили його пити чай з пряниками, а самі вхопивши по пиріжечку з суницею, помчали до бабусі в пекарню, бо вона вже давненько їх гукала.
- Ось нарешті й ви, розбишаки, - жартома насварила бабуня. Беріть мерщій по відерку, і біжіть, мої любі, до лісу на суничну галявину, та назбирайте запашних суничок для пиріжків.
- Гаразд, - озвалися хлоп’ята, вхопили відерця і гайда до лісу, котрий був зовсім поряд з їхнім дубом-домом.
Малюки швидко дісталися галявини, бо добре знали дорогу, адже частенько тут бували і сунички рвали. Тут і Там кинулися наввипередки збирати духмяні ягідки, вже уявляючи, яких смачних пиріжечків бабуня напече із суничками. Аж раптом почули, як хтось тихесенько плаче.
- Хто це? Хто? – розгублено озиралися довкола малюки. І враз побачили красивого метелика, що сидів на листочку кульбабки, і витирав лапками заплакане личко.
- Що з тобою метелику? Чого ти плачеш?
- Ой друзі, біда. Літав я собі від квіточки до квіточки, смакував солодким нектаром, аж налетів сильний вітер закрутив мене вихором, я впав і… здається зламав крильце. Болить дуже, не те що летіти, розправити крильця не можу. Що тепер буде?
Заметушилися наші гномики у пошуку порятунку. Там і Тут стали радитися, як бути. Треба ж метелика із халепи виручати.
- Що робити будемо? – спитав Тут.
- Що-що. Треба по допомогу бігти, самі не впораємося, - відказав Там.
- Давай я залишуся з Метеликом, бо його не можна самого тут кидати, - сказав Тут, - а ти бери своє відерце з суницями, віднеси бабусі, і мерщій до дідуся, хай викликає швидку допомогу. Розкажеш де саме нас віднайти, тільки поквапся, бо сонечко вже скоро сідатиме.
- Гаразд, - відказав Там, схопив своє відерко і побіг чимдуж додому.
- Ти не журися Метелику, все буде гаразд. Наш татусь – лікар, він тебе швидко вилікує, от побачиш - заспокоював Тут метелика.
А тим часом Там, віддав бабуні сунички і вихором помчав до дідуся Хоми.
- Дідусю, - крикнув ще з порога, - там таке! Скоріш телефонуй татові в лікарню, хай вишле швидку допомогу, Метелик у біді! – І Там, став похапцем розповідати дідусеві про Метелика, і про Тута, котрий залишився на галявині з хворим. Дідусь відразу зателефонував до лікарні, розповів у чому справа, і де шукати хворого. За кілька хвилин у бік суничної галявини вирушила швидка допомога – дядечко Джміль, та два Комарики із носилками. Хутко надали Метеликові першу допомогу, посадили на носилки, і рушили до лікарні. Невдовзі стомлений, але радий, що Метелика врятовано, приплентався додому Тук. Віддав бабусі своє відерко з суницями, і попросив:
- Бабусенько спечи будь ласка смачних пиріжечків для Метелика. А ми з Тамом, якщо татусь дозволить, підемо завтра до лікарні провідати його і віддамо гостинці. А якщо відвідувати ще не можна, то ми татусем їх передамо.
- Добре сонечко, добре, - лагідно мовила бабуся, і погладила Тута по русявій голівці, - які ви з Тамом добрі та чуйні у нас гноменятка.
Увечері прийшов з роботи татусь Тук, ще навіть не встиг руки помити, як Там і Тут його обступили і нумо випитувати:
- Татусю, як там справи у Метелика? – в один голос запитали.
- Все добре, мої хороші, все добре. Завтра якщо хочете, можете навідати свого нового приятеля, - відповів тато.
- Ура, ура, чудова новина, - аж застрибали від радості на одній нозі довкола тата Тут і Там.
- Біжімо до бабуні Гелі, глянемо чи пиріжечки печуться, - вистрибуючи й далі на одній нозі запропонував Тук.
- Гайда, - відгукнувся Там, - і гномики помчали дивитися, чи готові гостинці для Метелика.
Наступного ранку, братики-гномики, вимилися, почистили зуби, чемно поснідали, вдяглися у чистенький одяг, навіть причесалися і одягли найкращі свої ковпачки. Тоді взяли приготовану бабусею торбинку з пиріжками і пляшечкою солодкого нектару, і поважно рушили до лікарні. Там їх зустрів тато Тук, провів Тама і Тута до палати, де лікувався Метелик. Малюки чемно постукали у двері.
- Заходьте, - озвався Метелик.
- Привіт друже! Як твої справи? Приймай скоріш гостинці, - стали торохтіти наввипередки гномики, і зчинили неймовірний галас, тому тато зробив їм зауваження.
- У лікарні розмовляти треба тихо, не галасуючи, щоб не потривожити хворих.
- Добре-добре татусю, - мовили вже тихіше там і Тут.
- То як ти Метелику? – знову запитали.
- Завдяки вам – добре, - посміхнувся Метелик. – Ви мене урятували, а ваш татусь справжній чарівник, гляньте на моє крильце, мов новеньке. Він каже, що за кілька днів уже зможу літати.
- Чудово-чудово, - радісно заплескали в долоньки братики.
- Спасибі вам за гостинці, але мені самому стільки не з’їсти, допомагайте, - весело підморгнув Метелик, а гномиків і припрошувати довго не довелося.
Майже щодня Там і Тут відвідували нового друга, а коли його виписали з лікарні, то влаштували йому сюрприз – зустрічали його біля воріт лікарні з повітряними кульками, солодощами та подарунками, щоб у Метелика був гарний настрій.
ID:
478873
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.02.2014 22:59:22
© дата внесення змiн: 26.10.2014 00:32:27
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Спасибі за візит.
