Мені наснився страшний сон,
Де ти сказала мені в очі:
- Пробач, не бути нам разом,
Тепер живи собі, як хочеш.
Кричав тобі я уві сні:
- Благаю, мила, повернися!
Згадай щасливі наші дні,
І, як кохати ми клялися!
- Так, ми клялися, щира правда,
Та й ти божився поруч бути.
А наші дні… Покинь, не варто,
Жаліть про те, що вже забуто.
Разо́м нам бути не судилось.
Ти дуже був мені потрібен,
Та я чекати вже втомилась,
Тож ти один у всьому винен.
Пробач мене. Я розлюбила.
Ти вже не той, яким ти був.
Кохання, наче човен в брилу,
Що від удару затонув.
Ти знаєш, що я дуже сильна.
Я не зали́шуся сама.
Я, наче птаха, знову вільна,
Тепер я більше не сумна!
Давай ми будемо дружити?
Ти по собі, я по собі.
Я обіцятиму дзвонити
Хоча б на тиждень раз тобі.
І я прокинувся від болю
Й прислав тобі на телефон:
«Лиш знай, що я живу тобою»
Хвала Богам, що це лиш сон.
Я здатен на сміливі вчинки,
Я подарую тобі те,
Чого могла б хотіти жінка.
Без тебе все в житті - пусте!
