Може поговорим, прагматичний світе,
Що затис у жмені горобців?
Журавлем у небо маю полетіти,
Спробуй мене взяти на приціл!
Мрії пломінкої обрії жертовні-
Де їм встоять підлості інтриг?
Жебраючі душі понад сакви повні
Тягнеш ти до власної нори.
Хочу пробудити мудрі твої гени,
Осягнувши болі і жалі,
Та у цьому небі, небі сьогоденнім
Круків значно більш за журавлів.
Як вони пильнують рабочинний спокій
Дуже добре бачиться згори,
Щоб дрімав сумирно іще довгі роки
Підсипають харчу до корит.
Щоб не намагався, світе неумитий,
Ще якоїсь прагнути мети,
Глянути у завтра, далі за корито,
Чи й угору очі підвести.
Щоб не зміг пізнати гострої спонуки,
Раптома відчувши дикий щем,
Бо в чіпких тенетах борсаються внуки,
Навіть не народжені іще.
Журавлиний поклик неповторних весен
Здатен іспалити твої сни?
Хай надія світла Феніксом воскресне-
Хто нас порятує, як не ми?
Виведе відважно аж на поле брані
І від злої долі вбереже.
Перемога наша-тільки у єднанні,
Круки ж поєдналися уже.
Наша віра щира постає із нами,
Владно поведе у майбуття,
І її дорога- лише з журавлями,
Горобці туди не долетять.
