|
Як часто доля змінює шляхи,
Як часто змінює для кожного маршрути.
Ми повернутися не можем, як птахи,
Бо повернутися – напитися отрути.
Проходить час, у кожного своє життя,
У кожного з’являються свої проблеми,
З’являються нові бажання, відчуття,
Хоч бери й пиши про це поеми.
Міняється і погляд на життя,
Міняються бажання, інтереси,
Ми поринаємо в щоденне небуття,
І з часом змінюємо всі адреси.
Ми забуваємо про тих, хто з нами йшов,
Підтримував не раз й допомагав,
Про тих, хто говорив ,що назавжди, і знов,
Просто слова свої, на вітер викидав.
Про тих, хто надихав, радів, любив,
Про тих, яких здавалось не забудем.
Які були частиною всіх наших див,
Ми в серці зберігати завжди будем.
Й можливо через енну кількість літ,
Зустрінемося ми десь на вокзалі,
Де серед тисячі людей, що їдуть в світ,
Побачимо знайомі нам деталі.
І так захочеться згадати ту добу,
Ті всі роки, що разом пережиті,
Та не наважиться ніхто із нас,
Бо всі ми залишились гордовиті.
Ніхто із нас не встане, не підійде,
Хоч на душі згадаєм теплоту,
Та вже ніхто так ніжно, дружньо не обійме
Лиш щиру посмішку, сховаєм в темноту.
Тож бережіть й цінуйте ближніх,
І пам’ятайте завжди їхню доброту,
Бо не зустрінете настільки справжніх,
Які підтримають в хвилину «золоту».
ID:
459783
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.11.2013 00:34:27
© дата внесення змiн: 11.11.2013 00:34:27
автор: Anna_Avdeeva
Вкажіть причину вашої скарги
|
одвічна цінність!
Дуже гарно і актуально 
