Своє коріння грішно забувати,
Душі здобутки треба берегти,
Як й ті пісні, що їх співала мати,
Коли ти тільки починав рости.
І кущ бузку розквітне біля хати,
Тінь прохолоди лагідна в садку
Як добре, що нас жде тут мати,
Не скаржачись на долю не легку.
А скільки нас вона чекала з світу?
І скільки віщих снів пережила?
Ми ж телефонні шлемо все привіти,
Та просим, щоб здоров'я берегла.
Але буває всі поприїзджаєм,
І, вже, зібравшись в нашому садку,
Ми сумної спочатку заспіваєм,
А потім вже веселу й гомінку!
І вже тоді такі стаєм щасливі,
Новини вкотре знов переживем,
І подарунків матері красивих,
І, навіть, необхідних подаєм.
Вона лиш лагідно усе похвалить,
І скаже: "Нащо тратитись було?"
А потім, схипнувши, добавить,
Що в неї діти - на усе село...
Своє коріння грішно забувати,
Цей біль - його в душі не погасить.
Лиш поки ждатиме вас мати,
На всіх дорогах буде вам щастить!
18.07.2013
Душевно! 
