Я колискових маминих не пам’ятаю,
Тоді їй не до них було...
Налякане, замучене до краю,
Ледь виживало в ті роки село.
Одну бабусю у Сибір заслали,
А інша від розправи утекла -
Щоб не знущалися з дітей вандали,
То вивезла їх з нашого села.
Перевезла в підбиту вітром хату
(Колись із неї під вінець ішла),
Бо за УПА була б і їй розплата,
І по етапу у Сибір пішла б.
А мама, моя мудра, гарна мама,
Заморський обчищала кок-сагиз*,
Приходила з розпухлими руками
І гріла дім, розпалюючи хмиз.
І батька не було ніколи в хаті –
В колгоспі дні і ночі пропадав –
Чобітне мав, в подертому бушлаті,
Як і усі тоді – кріпакував.
А у короткі миті відпочинку.
Хто вижив, то збирались за столом:
Раділи і капусті – сало, шинку
Ми бачили хіба що на Різдво.
Тоді співали так, що лампа гасла –
Все піснею насичене було:
Про дівчину, що в лузі коня пасла,
І ту, в якої долі не було.
А потім тихо, щоб у двір не чути, –
Ті, що на серце болем залягли:
Про вітер степовий і про калину,
Героїв, що за волю полягли.
І плакали, і вікна затуляли –
Співали про повстанців не одну…
І голови в зажурі нахиляли,
Згадавши про розтерзану рідню.
Весь біль душі і знищені надії
Батьки тоді у пісні виливали.
Чому, коли співають – плачуть –
Маленькими, ми ще не знали.
. * кок-сагиз сх сировина для виробництва каучуку. Завезений на наші поля після війни з Південної Америки. Корінці маленькі і збирались пізно восени.
24.07.2013р Надія Таршин.
Геніально описана трагічна дійсність тих минулих років. Дай Боже, щоб подібне не повернулось в долі наших дітей та онуків. Але дикий капіталізм до простих людей безжальний і може для підкорення народу своїм забаганкам піти на будь яку підлість.
Георгій Грищенко.
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Георгію, за Ваш такий серйозний коментар і такий важливий для мене. Звичайно від цього дикою устрою, і страшної у своїй аморальності і бездушності влади всього можна чекати.
ізвічний біль, який ніколи не мине,
не пройде, лиш осяде сірим мулом
на дно клітиночок-озер
і поросте травою
бід минулих.
забути все, ні,не потрібно і не час іще,
бо знову повториться все достоту
хай в наших дітях волею зросте,
бажанням діяти, творити
і чинити спротив -
страху,байдужості
і ліні до роботи
Надія Таршин відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Анно, щиро вам дякую за такі слова, підтримую кожне слово.
Ох, і засумувала я від правди тодішньої, плакати хочеться через таку людську долю, чуттєво, проникливо описала, Надю 
Щастя Вам! 
