Частина друга
Глава друга
Нова планета
-- Ну що, Оптимусе, Кібертрон тепер наш! Ми знову живемо на нашій планеті, – сказав Ейрокарт.
-- Так, це дійсно добре. Проте, що нам робити із нашою станцією? – замислився Оптимус.
-- Я гадаю, нам потрібно скликати раду командувачів і обговорити всі накопичені питання, -- відповів Ейрокарт.
-- Гаразд, повідом усіх про завтрашні збори – наказав Оптимус.
-- Буде зроблено, -- відказав Ейрокарт.
Цього разу рада пройшла шумно, а думки розділились. Одні пропонували базу зробити колонією, інші – знищити. Але таки вирішили взяти двадцять п’ять найшвидших і найсильніших кораблів з ескортом в десять військових лінкорів і буксиром притягти базу ближче до Кібертрону, щоб використовувати як виробничу планету. Оптимус зі своїми друзями на кораблі «Спарк» також супроводжували буксирні кораблі. Виліт був назначений на наступний день і тому після оголошення наказу на космодромі стали готувати кораблі до вильоту.
У космосі автоботи відразу вишикувались у військовому порядку, тому що від Мегатрона можна було очікувати неприємностей. Буксирними кораблями командував Аеронхайд, а військовими – Оптимус.
Автоботи пролетіли більшу частину шляху і вже не думали про напад десептиконів. Проте загроза все-таки з’явилась. Бамблбі, який сидів за локаторами, оголосив, що вони швидко наближаються до астероїдного поля і зіткнення відбудеться через шістнадцять хвилин. Маневр ухилення було робити запізно, а назад не повернеш. Тому Оптимус попрохав Арсі попередити всі кораблі про виявлену загрозу і наказав капітанам кораблів розосередитися. Зустрітись мали на станції.
Розділившись, автоботи збавили швидкість і полетіли просто у астероїдне поле. «Спарк» був дуже маневреним і тому мав гарні шанси вижити. Проте навіть це не врятувало героїчну команду. Перші астероїди автоботи проходили вдало, проте потім їх стало більше, і один з них зачепив правий двигун та крило корабля. З такими пошкодженнями корабель міг летіти, але не на велику відстань, тому Бамблбі на локаторі почав шукати найближчу планету для порятунку. Вона швидко знайшлась і мала назву «Відіна». Підлетівши ближче, автоботи побачили планету голубуватого кольору, з достатньо рівним рельєфом. Гори були невисокими, часто зустрічалися ріки і великі озера. Виднілося багато чорних розпливчатих цяток. Це були поселення та міста.
-- Бамблбі, як ти думаєш, тут безпечно? – спитав Балкет.
-- На кожній планеті є своя небезпека! – відповів Бамблбі.
-- Балкете, навіть якщо тут і небезпечно, все одно потрібно приземлятися, тому що корабель більше не пролетить! До того ж це єдина планета у цьому секторі, що має технології космічних польотів, – відповів Оптимус.
-- Тримайтесь, посадка буде твердою, -- повідомив Рейчет.
Посадка дійсно була твердою. Усіх автоботів від сильного удару об поверхню планети відкинуло у різні боки. А у корабля під час посадки пошкодився ще один двигун, сильно постраждала капітанська рубка та була втрачена плазматична гармата.
-- Ну що, всі уціліли? -- спитав Оптимус, коли автоботи вилізли з корабля.
-- Здається, що так, -- відповів за всіх Рейчет.
-- Оптимусе, а як ми полагодимо такі пошкодження? – запитала Арсі.
-- Може простіше знайти щось на цій планеті? – припустив Праул.
-- Ні, ми не можемо тут кинути «Спарк». Він теж член команди,-- нагадав Оптимус.
-- Оптимусе, але Праул підказав ідею. Ми можемо пошукати запчастини для ремонту корабля у найближчому поселенні, що бачили з космосу, -- сказав Шершень.
-- Так, іншого виходу немає. Рейчете, проберись у рубку капітана та ввімкни захисний режим корабля, якщо він ще працює, -- наказав Оптимус.
Коли захисний режим корабля було ввімкнено, а на щастя він працював, автоботи трансформувались і поїхали до найближчого міста, яке за словами Бамлбі було за тисячу кілометрів.
Обабіч дороги росли стрункі сріблясті дерева, видно було кам’янисті виступи гір та незрозумілі автоботам кам’яні глиби різної форми. Ця планета була схожа на Землю, де вони провели колись багато часу, проте за відомостями інформаційних джерел Кібертрону, тутешні народи мали інші культурні цінності ніж земляни. Їхня промисловість та технічні здобутки значно випереджали рівень прогресу землян. Проте порівняно з Кібертроном ця планета була не такою могутньою. Все ж друзі сподівалися знайти тут допоміжні матеріали для ремонту «Спарка».
Відстань до найближчого міста була великою і хоча сканер не показував нічого небезпечного, автоботи все ж таки були насторожі. І недарма! Не доїжджаючи міста, біля дороги вони побачили ряд дивних, блискучих будинків. Вони були схожі один з одним: високі, з плескатими дахами та вузькими, схожими на бійниці, вікнами. Двори були невеликі за площею. На них росла підстрижена трава та якісь кущі, за якими, схоже, доглядали. Автоботи вирішили зайти і спитати, чи зможуть вони отримати допомогу у місті.
Бамблбі постукав декілька разів та їм ніхто не відчинив. Штовхнувши двері, які виявилися не зачиненими, автоботи ввійшли всередину. У будинку було дві великих і просторих кімнати. Вони були майже порожніми, тільки великий стіл і декілька стільців, зроблених із каміння, прикрашали одну з них. В другій було декілька порожніх кліток і якісь прилади, яких автоботи не бачили раніше.
-- То що будемо робити? – поцікавився трохи збентежений Балкет.
-- Чекати на повернення власника в нас немає часу, -- стурбовано сказав Оптимус.
-- Тоді поїхали далі. Я вирахував, що нам залишилося проїхати всього третину шляху, -- сказав Бамблбі.
-- Дивіться, на вулиці вже темно! – вигукнув Шершень.
-- Але ж п’ять хвилин назад було ще видно?! – здивувалась Арсі.
-- Тут дуже швидко темніє, бо його супутник швидко рухається і перетинає орбіту планети, загороджуючи сонце, -- зауважив Рейчет.
-- Тоді ми перечекаємо ніч тут. Їхати по невідомій планеті небезпечно, -- сказав Оптимус.
-- Правильне рішення. Адже схоже, що небезпека з’являється вночі. Дивіться, -- сказав Шершень.
-- Що там ще? – запитав Оптимус.
-- Я бачу багато кудлатих звірів з великими рогами та іклами. Он ще інші, що ходять на чотирьох лапах і мають якийсь шлангоподібний рот. Це погано, вони прискають якоюсь роз’їдаючою речовиною. В усякому разі я не хотів би бути на місці того камінчика! – повідомив здивований Шершень.
-- Виходу немає, ніч проведемо тут. Але усім бути насторожі, -- наказав Оптимус.
Вночі на автоботів ніхто не нападав. Шершня, що сидів біля вікна, здивувало з якою швидкістю тут настав ранок та іще те, що тварини зникли з настанням світла. Зібравшись в дорогу, автоботи поїхали з більшою швидкістю, ніж раніше, адже не знали, коли тут настає ніч. На їхньому шляху не зустрілось нічого небезпечного. Через деякий час Рейчет сповістив, що розібрався у зміні дня і ночі цієї планети. Виявляється, ніч тут настає кожні п’ятнадцять годин і триває, як вони вже переконалися, чотири години. Ще він натрапив на дуже корисну інформацію про різноманітні форми життя на планеті.
Виявляється, усі живі істоти змушені ховатися вночі до будівель. Адже в цей час на полювання виходять тварини -- пазуротрути. Їх два види: воїни, які вбивають усе рухоме, що потрапляє їм на очі та кур’єри, які носять вбитих до лігва. Але вбитих завжди набагато більше, ніж потрібно їжі. Мешканці планети цих звірів ніколи не бачили, бо ті мають якісь специфічні речовини в тілі, що роблять їх невидимими. Ходять легенди, що один вчений винайшов механізм знищення тварин, але під час випробування зброю заклинило і кислота пазуротрута його вбила.
-- Рейчете, чого ж ми їх можемо бачити? – здивувався Бамблбі.
-- Можливо наші оптичні сенсори більш потужні, ніж у мешканців цієї планети, -- припустив Рейчет.
-- Яка різниця, чого ми їх бачимо. Краще подумайте, що нам робити, якщо нас застане ніч, а поблизу не буде де сховатись! – застеріг Шершень.
-- Вірно. Рейчете, пошукай у своєму комп’ютері відповідну інформацію щодо боротьби з цими тварюками, -- наказав Оптимус.
-- Гаразд. Зараз подивлюсь, -- відповів Рейчет.
-- Стривайте. А що, як ці істоти напали на «Спарк» і роз’їли його своєю кислотою? – запитав Балкет.
-- Це неможливо, адже його оборонні башти функціонують, -- сказала Арсі.
-- Я знайшов. Послухайте: ці пазуротрути не бачать крізь скло. Скляні пластини блокують хвилі, за допомогою яких вони бачать! Але на цій планеті скло роблять не так, як у нас. Тут воно насичується якимись особливими електронними зарядами, – повідомив Рейчет.
-- Так ось чому ті будинки були наче дзеркальні, -- здогадався Праул.
-- Інформація цінна. Але ми, все одно, не маємо скла, щоб захиститись на випадок атаки цих пазуротрутів, -- сказав Оптимус.
--А що, як нам позичити трохи скла у найближчому домі, якщо він звичайно буде, -- запропонував Балкет.
-- Розберемося на місці, -- відрізав Оптимус.
Автоботи проїхали в таких розмовах досить велику відстань. На їх шляху не зустрілося жодної будівлі, а ніч все наближалася. Коли залишалося якихось півгодини до ночі, Шершень просяяв:
– Якщо істоти зникають у променях світла, то може наші фари зможуть відстрахати пазуротрутів!
До настання ночі автоботам не зустрілось жодної будівлі, тому ввімкнули найяскравіші фари і поїхали з максимальною швидкістю. Та все ж пазуротрути з’являлися скрізь. Хоча світло від фар і було дуже яскравим, та все ж недостатнім для відлякування істот. Кожний кілометр давався все важче і важче, а Балкета мало не зачепило кислотою. І хоча автоботи всяко намагалися прорватися крізь живу перешкоду воїнів пазуротрутів, та це їм не вдалося. Оскільки битися з ворогом у режимі транспорту було неможливо, а фари вже не давали потрібного захисту, автоботи трансформувалися у роботів і почали битися з ворогом мечами. Лише один Рейчет використовував свої бомби, кидаючи їх у задні ряди пазуротрутів. І хоча опір кібертронців був завзятим та героїчним, все ж чисельна перевага ворога дала свої плоди, і автоботи програли цю битву, ставши полоненими.
Тварини були дещо збентежені своєю штучно створеною здобиччю і вирішили поки не вбивати автоботів. Можливо тому, що вони сприймалися «мертвими» для пазуротрутів. Але все ж їх доставили до лігва і замкнули у великій печері.
-- То що робитимемо? – запитав Бамблбі.
-- Грати дуже тонкі. Розіб’ємо їх і підемо до виходу, а там і до міста -- запропонував Шершень.
-- А ти знаєш, де тут вихід, -- поцікавився Праул.
-- Коли нас сюди тягли, я запам’ятав дорогу. Я вважаю, що треба спробувати звільнитись, -- сказав Рейчет.
-- Тоді уперед, -- скомандував Оптимус.
Зламавши грати, автоботи щодуху помчали за Рейчетом до виходу. На шляху їм зустрічалися лише кур’єри, які ніколи ні на кого не нападали. Лише біля виходу вони зустріли декілька воїнів. Шершень і Бамблбі на ходу вбили їх електрошокерами та вибігли назовні. Виявилося, що все ще була ніч, але до світанку залишалися лічені хвилини. Тому вирішили просуватись пішки, тому що так легше захищатись. І недарма, адже не встигли друзі вибігти з лігва пазуротрутів, як на них напали воїни, що охороняли свій «дім» ззовні. Боротьба завершилася швидко. Частину хижаків автоботи знищили своїми мечами, а інша частина зникла, як тільки стало світати.
Трансформувавшись, друзі поїхали до міста, яке, за словами Бамблбі, було вже недалеко. Як і раніше, вдень їхати було безпечно. Схоже, дороги на цій планеті були зроблені для таких машин, як вони. Досі друзі не бачили жодного мешканця Відіни. Вони навіть не знали, як ті виглядають та як відносяться до прибульців. Проте їм вкрай потрібно було знайти запчастини для «Спарка». За цей день автоботам було необхідно дістатися до міста, адже провести ще одну ніч в «гостях» у пазуротрутів не хотів ніхто. Тому усі їхали на максимальній швидкості.
Усю дорогу друзі розмірковували про жителів цієї планети і непомітно доїхали до високої скляної загороди з трьома будинками. Вони також були вкриті склом. Але нікого поруч не було. Ламати скляну огорожу не стали, та їм треба було якось проїхати. Оптимус посигналив так, як на планеті Земля сигналять водії. На цей гудок вийшов відіанець. Він був десять метрів заввишки, у якихось латах синього кольору. В руках у нього була товста, металева, з багатьма заглибленнями і виступами зброя. Він щось почав говорити, але автоботи не знали цієї мови. Лише коли Рейчет ввімкнув портативний перекладач, автоботи змогли порозумітися з охоронцем.
Трансформувавшись, автоботи з допомогою перекладача назвали свої імена і розказали, що з ними трапилось. Охоронець на ім’я Дерін, вислухавши уважно розповідь, відімкнув скляні ворота і запросив автоботів до своєї охоронної палатки, як її назвав сам. В ній він розповів, чому зробили цей перший оборонний вал. Виявляється, пазуротрути швидко еволюціонували і вже створили свої міста на планеті. Вони мали свою армію і навіть монарха, хоча ще залишилися старі види, з якими автоботи вже мали справу. Розвинуті тварини декілька разів нападали на мирні поселення з метою захопити та поневолити їхніх жителів і тому останні змушені були зробити цей скляний вал. Це місто називалося Ароген. Арогенці були схожими на автоботів. Їх також створювали у спеціальних лабораторіях. Але якщо автобот міг обрати своє призначення, то арогенців відразу створювали або воїнами в синіх латах, або техніками в червоних латах, або робітниками в білих. Але Ароген не був відособленим містом. Він входив до союзу міст, що об’єдналися для боротьби з ворогом. Союз мав назву Федерація.
Але розказавши автоботам про свою планету, Деріну цікаво було якнайбільше дізнатись про Кібертрон.
-- Я ніколи не бачив вам подібних. Хто ви такі і як тут опинилися? – чувся із перекладача голос Деріна.
-- Ми прилетіли з іншої планети. Наш загін летів для виконання однієї важливої операції, але на шляху до цілі ми потрапили до метеоритного поля і наш корабель отримав сильні пошкодження. Ми не знаємо, що сталося з іншими кораблями, але нам довелося робити екстрену посадку на вашу планету. Ми сподівалися знайти тут потрібні матеріали для ремонту крейсера, -- розповів Оптимус.
-- Співчуваю. Але ми стали ховати наші міста після нападів пазуротрутів. Лише деякі старі частини міста можна знайти на поверхні землі. Та нічого, через дві години мене змінить мій товариш і я відведу вас у місто, -- сказав Дерін.
-- Дякую. Проте мені цікаво, ви завжди так мало виставляєте охорони, адже у разі атаки ворога один солдат не зможе усіх стримати! – зауважив Шершень.
-- Так, ти правий. Але ми нещодавно знайшли хвилемет професора, що хотів винайти зброю проти пазуротрутів. Наші вчені його вдосконалили і роздали усім бійцям. А ще в нас тут є тридцять бойових роботів. До приходу війська цього вистачить. Також пазурини, так ми називаємо еволюціонувавших пазуротрутів, видимі істоти і з ними легше боротися, бо через електроскло вони досі так і не бачать. Хоча в них вистачає розуму їх розбити! До речі, де ви залишили ваш корабель? – запитав Дерін.
-- На сході. Ми ввімкнули захисний режим. В разі нападу він відбиватиметься від ворога з двадцяти кулеметів. Як гадаєш, цього достатньо, щоб захистити його? – відповів Рейчет.
-- Не знаю. Хвилемети справляються з ними краще, ніж звичайні кулі та все може бути. Завтра я представлю вас генералу. Гадаю, він вам допоможе! – сказав Дерін.
Так розмовляючи, ніхто не помітив, як наблизився Базер -- наступний охоронець пункту. Підійшовши ближче, він був ошелешений і не зрозумів, що робиться. Спершу Базер подумав, що у пазуринів з’явилися нові види воїнів, а тому він, наставивши на Оптимуса зброю, владним голосом наказав стати на коліна і покласти руки на землю. Дерін почав розповідати товаришу, хто такі ці прибульці і що з ними сталося. Помалу переконавшись в правдивості слів товариша, другий охоронець опустив зброю і вибачився. І тільки зараз автоботи змогли його якнайкраще роздивитись. На ньому був такий самий синій костюм і така ж зброя. Схоже, що уся різниця між жителями Федерації була у голосі. Але коли Бамблбі запитав, як вони розрізняють один одного, обидва охоронці зняли шоломи і автоботи побачили два блідих, але різних обличчя. Виявляється, що у федератів знімається тільки шолом, а інша частина обладунків змонтована навічно.
Передавши пост наступному охоронцю, Дерін за допомогою кількох кнопок на пульті керування відімкнув двері охоронної палатки і покликав автоботів за собою. Та не встигли вони вийти, як за електросклом з’явилося декілька взводів пазуринів. Автоботи миттєво дістали свою зброю, а Дерін зняв з запобіжника свій хвилемет. Безер натиснув червону, синю і жовту кнопки. Відразу з’явилися захисні роботи, на скляних стінах виросли хвильові пушки, а по рації передали, що підкріплення вислано.
-- Нам треба протриматись п'ятнадцять хвилин, --сказав Безер.
--Тоді відкрийте ворота. Ми їм покажемо! – з запалом сказав Бамблбі.
-- Ні, Бамблбі. Будемо битися мечами, коли стіну розіб’ють, а поки сидимо мовчки, -- наказав Оптимус.
Всі були впевнені, що підкріплення прийде до того, як скло розламається. Але, незважаючи на всі сподівання та безперервний вогонь хвилеметів, скло тріснуло під натиском пазуринів. Федерати-охоронці зайняли окопи та почали стріляти по істотам. Автоботи не встигли добігти до прикриття і тому відбивалися від ворога своїми мечами. Роботи-захисники також бились з ворогом, але не так вправно, як кібертронці. Бій був нерівним. Уцілілі хвилемети на стінах розрядилися і тому деякий час перезаряджалися енергією. Коли пазурини захопили охоронну палатку, усіх роботів-захисників було знищено, а федератів і автоботів потихеньку тіснили з охоронного посту. Нарешті прийшла підмога! Вона налічувала три взводи солдатів у синіх обладунках та один – у червоних. На цей раз вже війська федерації відтіснили пазуринів і вони ганебно утікли з поля бою.
Тільки зараз капітан, що командував загонами, звернув увагу на автоботів.
-- Капітане Мердон, пазурини підійшли до воріт зі східного краю, -- доповів Дерін.
-- Добре. Вільний. Зачекай. Хто це такі? – запитав капітан своїм басистим голосом.
-- Це автоботи, вони з Кібертрону. Їхній корабель розбився далеко звідси і вони сподівалися знайти в нашому місті запчастини для лагодження корабля. Якби не вони, то цей пункт охорони був би втрачений! -- відповів Дерін.
-- Гаразд. Взвод «Берда» залишається тут для охорони. Скоро прибудуть будівельники, вони все полагодять. Всі інші в місто кроком руш! Допоможемо цим автоботам, -- наказав капітан Мердон.
Два взводи пішли в сторону півночі. Автоботи були вимушені йти пішки, адже трансформувавшись у машини вони перегнали б федератів і ризикували заблукати. Довго йти не довелося. Через десять хвилин друзі побачили невеликі земляні вали. Щоб за них зайти, також треба пройти скляну загорожу. Пройшовши її, солдати пішли по енергетичному містку, бо під ними в котловані кипіла якась небезпечна речовина. На відстані двадцяти метрів від котловану був окоп, де розмістились солдати другої лінії оборони. За цими перешкодами стояли бункери, оснащені кулеметними хвилеметами та ракетами. Відстань між бункерами перекривалася скляними, енергетичними стінами. Пройшовши ще деяку відстань, федерати і автоботи зупинилися перед контрольними пропускними пунктами. Вони перевіряли документи так само, як і на постах охорони, де служить Дерін. Це був вхід до міста Ароген. Пройшовши КПП, автоботи пішли за федератами у місто. Воно було оточене товстими скляними мурами. Це була третя лінія оборони. Далі їх повели площами та вулицями до найвищої будівлі в Арогені. То був Королівський Палац.
Палац був великий і також оточений муром. Охорона правителя носила зелені з синіми полосами обладунки. Капітан Мердон щось сказав начальнику охорони даного сектора палацу і вказав на автоботів. До них підійшло десять солдатів. Один із них жестом запропонував йти за ними. Друзів повели до мармурового входу, де кожного попросили здати зброю, що знімається. Потім їх провели залами палацу під незрозуміле перешіптування придворних.
Автоботів ввели до просторої кімнати. Її розміри нагадували ангари космопорту на Кібертроні. Проте тут не було жодного корабля, а оздоблення наводило на думку, що тут тронна зала короля. І справді, через бічні двері, оточений охороною, до них вийшов король. Він сів до свого розкішного крісла і приготувався слухати розповідь автоботів. Оптимус розповів йому, як вони потрапили на їхню планету і навіщо прийшли до міста. Його розповідь продовжив Дерін. Ніхто з автоботів не бачив, як він тут опинився. Але Дерін розповів, що завдяки сміливості цих «прибульців» пазурини не змогли прорвати першу лінію оборони до приходу підкріплення. Схоже, його розповідь потішила короля. Останній сидів на троні і про щось міркував, а потім встав і оголосив на всю залу: «Ці прибульці, як вони себе називають – автоботи, дуже допомогли нашій Федерації. Тому, на знак подяки, я наказую взводам капітана Мердона супроводжувати героїв до їх корабля і допомагати захищати його, поки будівельники не відремонтують корабель».
Але оскільки на планеті вже настала ніч, то ремонтну операцію перенесли на ранок. Як тільки встало сонце, відразу два взводи, п'ятнадцять робітників та п’ять вантажних машин з деталями для корабля пішли у напрямку розбитого крейсера. Остання машина везла розбірні скляні будинки для ночівлі. Бамблбі показував федератам шлях, а автоботи замикали колону. Шлях до корабля був довшим, адже зараз вони йшли, а не їхали. Будинок із скла надійно служив, і тому жодний боєць не постраждав від кислоти пазуротрутів.
Дійшовши до корабля, відразу побудували укріплений табір і зайняли оборонні позиції, тому що ця територія була на межі з територією пазуринів. Робітники федератів були вправними і вміло ремонтували корабель. За їх розрахунками «Спарк» мав бути готовим через день. Надвечір, коли всі окрім варти уже зайшли у будинок, роздався гучний хруст розбитого скла. Всі, схопившись за зброю, повибігали назовні. І зробили це вчасно! Картина, яку усі побачили, була жахливою. Охоронці лежали мертві, стіна була вщент розбитою, а вороже військо бігло до корабля. Першим отямився Оптимус. Він зі своїх гармат збив з ніг двох істот, а постріли інших солдатів вклали половину ворожого війська. Оскільки пазурини не бачили крізь скло, то вони і не помітили федеративне і автоботське військо. Неочікуваний напад ззаду застав їх зненацька. Оскільки відступати було нікуди, адже попереду корабель, а ззаду стріляють федерати, пазурини були змушені вступити в бій. Останні могли і перемогти федератів, але героїчні автоботи знов завадили їм це зробити.
Після розгрому пазуринів охорону було подвоєно, а всі інші були готові до битви. Але до самого ранку нічого не сталося і, як тільки зійшло сонце, робота почалася знову. За цей день було налагоджено всі внутрішні системи корабля. Оскільки минулого дня робітники залатали всі зовнішні пробоїни, то зараз корабель був вже готовий до польоту.
Попрощавшись із капітаном Мердоном, автоботи сіли на корабель і злетіли у небо. «Спарк» ще потребував капітального ремонту, але до Кібертрону долетіти міг. Тому Оптимус задав автопілоту курс і сів за контрольні прилади. На цей раз друзі благополучно долетіли до рідної планети. Оскільки їх довгий час не було, то всі гадали, що вони загинули. Тому, коли Оптимус з друзями повернулися, радощам автоботів не було меж.
ID:
414063
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.03.2013 15:40:41
© дата внесення змiн: 30.03.2013 15:40:41
автор: Гетьман
Вкажіть причину вашої скарги
|
