Думки і знову філософія,
Така тривожна та жива.
Немов та Морівська "Утопія",
Така вже неможлива і смішна.
Без пафосу, без гумору, без втіхи,
Без щастя, без моралі, без краси.
Без сліз, без горя і без сміху,
Правдива й чиста, як із ранньої роси.
Нема такого, що їй не під силу.
Фантазія ж річ невичерпна і страшна.
Її ще жодна клітка не схопила,
Вона ж водночас й мертва і жива.
Без неї світ не той. Банальний і нудніший.
та все ж, і з нею він не кращий.
Коли все темно, з нею він світліший,
А світло як, вона долиє темні краски.
І мертвого підніме із могили,
Й живого зробить неживим.
Та й часу її сковувать не сила,
Й поезія без неї - це лиш згусток рим.
Вона без кольору, без запаху, без смаку,
І тиха й грізна, як вода.
І може маски мати всякі,
Та всі вони без зла і без добра.
Безстрашна й вільна ось вже сотні літ,
Й не спокусять її усякі Мефістофелі,
Звичайно, час боїться пірамід,
Та піраміди все ж бояться філософії.
