Живе мастило
Після смерті Балкета друзі наполегливо шукали спосіб його оживлення. Одного разу, коли Рейчет проводив черговий інформаційний пошук у зоряній системі, він знайшов планету Тревор, мешканці якої здавна винайшли рецепт мастила з властивістю відновлювати пошкоджену електроніку. Розрахувавши з друзями координати планети, він задумався: адже вона була в іншому вимірі, а їхній корабель впав і розбився десь далеко.
-- Оптимусе, а як ми туди дістанемось?— спитав Праул.
-- Не знаю, але спосіб завжди є, треба знайти рішення! – відказав Оптимус.
-- А може, нам скористатися запасними частинами від космічних кораблів землян і спробувати збудувати власний корабель? – запропонував Рейчет.
-- А де ж їх взяти? – спитав Шершень.
-- Спробуємо використати військові склади у Неваді. Це недалеко звідси, – запропонував Бамблбі.
-- Оптимусе, це вихід. Проте чи вистачить деталей, аби зробити корабель на шістьох автоботів? – спитала Арсі.
-- Не знаю, Арсі. Будемо орієнтуватись на місці, – вирішив Оптимус.
Потрапивши на склад, автоботи оглянули наявність усіх потрібних їм деталей. Розрахунки показали, що корабель можна зібрати, але він буде не таким швидкісним, тому що матиме замість трьох двигунів два. І ще -- корабель не зможе стріляти, бо земляни ще не винайшли такої зброї. Це спонукало друзів до рішення трохи змінити обов’язки: Оптимус та Рейчет візьмуть на себе керування, Бамблбі буде за навігатора, Праул у разі пошкодження корабля буде намагатись зменшити небезпеку, а Арсі та Шершень будуть сидіти в оборонних кабінках та у разі небезпеки стріляти зі своїх власних бластерів, які Рейчет під час конструювання мав причепити так, що б вони були знімними.
При будівництві корабля на своїй базі кожен виконував окремі обов’язки. Оптимус та Рейчет збирали корпус, Праул та Шершень підносили будматеріали і запчастини, а Бамблбі та Арсі лагодили двигуни. Усі працювали охоче, адже знали, що це заради Балкета.
Нарешті робота була закінчена! Друзі зібралися разом, щоб вирішити нове питання – як їм запустити корабель непоміченим.
-- А що, як запустити корабель вночі з центрального парку? – запропонував Праул.
-- Ні, Прауле, це погана ідея, адже у парку є охорона і ми можемо спалити рослини, – сказав Рейчет.
-- А може до нашого корабля приєднати водяні лижі і запустити корабель з озера Ері? – запропонував Шершень.
-- Правильно, проте як ми туди дістанемось? Це тобі не елітний Шатл з функцією маскування, – сказав Оптимус.
-- Оптимусе, але ж можна проїхати дорогами з мінімальним рухом людей! – запропонувала Арсі.
-- Давайте спробуємо, -- погодився Оптимус.
Коли настала ніч, усі автоботи були вже готові. Кожен з них взяв з собою бластер, дві гранати, рацію, боєприпаси та перевірив власну зброю, що була вмонтована в нього.
Шлях до озера виявився достатньо спокійним. Попереду їхав Шершень і відслідковував дорогу, Оптимус та Рейчет тягнули корабель, Арсі та Бамблбі з двох боків контролювали ситуацію, а Праул замикав колону. Так вони доїхали непоміченими до озера, але запустити корабель було важко -- адже по піску на лижах він їхати не міг, а колеса загрузали.
-- Нас тут уже ніхто не бачить. Давайте усі разом проштовхаємо корабель на лижах у воду, а потім Арсі довезе нас до люку і, ввімкнувши двигуни на повну, ми візьмемо розгін по воді, а потім злетимо, – запропонував Бамблбі.
-- Це гарна ідея. Так і зробимо, – сказав Рейчет.
Коли корабель був на воді, а друзі -- всередині, вони злетіли. Під час польоту все було добре. Але при наближенні до планети Тревор Бамблбі, який сидів біля локатора, сказав, що навколо планети достатньо широкий пояс астероїдів і їм доведеться прокладати собі шлях.
-- Нічого, адже у нас були і гірші ситуації, – сказав Оптимус.
Бамблбі та Арсі сіли у оборонні кабінки і приготувалися до розстрілу астероїдів, економно витрачаючи патрони, яких було замало на кораблі.
Коли автоботи пройшли поле астероїдів, перед ними відкрилася моторошна картина: мертва планета з атмосферною оболонкою зеленуватого відтінку, яка буває тільки при тривалих випарах ядовитих речовин. Води майже не було видно. Лише на горизонті віддзеркалювалося сріблясте озеро. Рельєф був не рівним: багато низьких курганів та високі гори. Одна з них розмірами нагадувала земний вулкан Попокатепетль.
-- Друзі, жителів цієї планети знищила кислота. Схоже, у них стався вибух на якомусь заводі, і отруйні випари кислоти знищили колись квітучу планету, – сказав Рейчет, проглядаючи свій комп’ютер.
-- Гаразд, ми починаємо спуск, тож займіть свої місця, – попередив Оптимус.
Коли «Спарк 2» опустився на планету, друзі були вже готові до тривалих подорожей. Кожен з них взяв із собою стандартну екіпіровку та те, що забажав сам.
Пройшовши декілька сотень метрів по коричневому та висохлому грунту вони побачили руїни якоїсь будівлі, а в ній лежачого робота. На вигляд він був недієвим. Цей робот виглядав так, наче валявся тут двісті років. Він був сірого кольору, в його груди була вмонтована скляна колба з металевою пластиною всередині.
-- Шершню, подивись, що там сховано, – наказав Оптимус.
Шершень обережно підійшов до робота і спробував дістати колбу. Та варто було йому доторкнутися до неї, як робот раптом відкрив очі і відштовхнув Шершня від себе. Схопившись на ноги, робот дістав два електромеча. Такі ж мечі були в арсеналі власної зброї Шершня, тому саме він приготувався до бою. Між ними зав’язалася боротьба. Обидва роботи билися на рівних, але Шершень виявився слабшим і від прицільного удару супротивника відлетів на декілька метрів. Наступним бився Оптимус. Він дістав свою ультразвукову сокиру і здивувався, коли побачив, що дроїд-захисник також за зброю використав ультразвукову сокиру. Оптимус виявився більш сильним і влучним ударом спромігся зробити тріщину у колбі. Замахнувшись для другого удару, він почув крик Рейчета і затримався на секунду. Це було його помилкою. В цей момент дроїд-захисник дуже сильно вдарив автобота рукояткою сокири.
-- Друзі, я знайшов інформацію про цього дроїда – кричав Рейчет, поки Бамблбі бився замість Оптимуса. — Цей робот називається «Терен S 40». Його зробили місцеві мешканці, що жили тут сотню років назад. Вони використовували цих роботів як рухомі сейфи для зберігання цінної інформації. Можливо, в його колбі знаходиться карта до живого мастила. Мабуть він залишився чи не єдиним із багатьох, що тревореанці зробили для себе. Його перевага в тому, що він здатен воювати тією зброєю, якою володіє його супротивник. Для отримання пластини з інформацією, треба назвати пароль або розбити колбу та забрати те, що всередині.
-- Зрозумів, док-бот! – закричав у відповідь Бамблбі, продовжуючи битву.
-- Оптимусе, я позичу твою ультразвукову сокиру? – спитав Шершень у напіввідключеного Оптимуса.
-- Добре придумав! – похвалив його Рейчет. — Треба викликати колову реакцію. Тоді він вибухне.
-- А карта? Карта ж може постраждати? – спитала Арсі.
-- Ні, вона захищена! – відказав Рейчет.
Але не встиг він промовити ці слова, як почувся жахливий гуркіт та знялася страшенна курява. А коли пил осів, то всі побачили щасливих Бамблбі та Шершня, а біля них розбитого «Терена S 40».
Металева пластина від часу трохи заіржавіла, правий верхній кут був трохи погнутий, та все ж мапу можна було прочитати. Вона вказувала лише одну дорогу, яка вела через гори, ущелину і доходила до самісінького вулкану. Тут Рейчета мало не замкнуло -- живе мастило було у самісінькому жерлі вулкану!
-- Якщо тільки такий шлях, то треба йти! – підбадьорив Оптимус, оговтуючись від несподіванки.
-- Підемо завтра на світанку, – запропонував Рейчет.
-- Може будемо чергувати по черзі? – запитала Арсі.
-- Навіщо? – з подивом запитав Шершень.
-- Чергувати нам потрібно, аби небажані гості не зробили з тобою те, що ти та Бамблбі зробили з цим роботом, – пояснив Праул, вказуючи на понівеченого «Терена S 40».
-- Після твого прикладу мені відбило втому, – відповів Шершень.
-- Тоді чергуй першим! – зі сміхом сказав Оптимус.
-- Гаразд, – ображено погодився Шершень.
Ранок був теплий та світлий, але навкруги була мертва рослинність і це пригнічувало. Автоботи почали збори у дорогу, та виявилося, що нічний вартовий перейшов на режим відпочинку під час свого чергування.
-- Гарна в нас охорона, – сказав Рейчет, струсонувши Шершня.
-- Га? Що? Що сталося? – злякано спитав він.
-- Відпочивай далі! – розсміявся Праул.
-- Годі сміятися. Краще перевірте, чи все в порядку, — наказав Оптимус.
-- Це і перевіряти не треба, — вставив своє слово Праул.
-- Чому ж так? — здивувався Бамблбі.
-- Якби тут хтось був уночі, він би не проминув недієвого охоронця! — хапаючись за Іскру, сміявся Праул.
-- Годі вже реготати, — обурився Шершень. — До речі, ти мав змінити мене на вахті!
-- Покликати треба було, — розсердився Праул.
-- Та годі вам, – втрутився у їх розмову Рейчет.
-- Потрібно в дорогу збиратися, — нагадала Арсі.
-- Так, ми майже забули про «живе мастило», — знітився Оптимус.
Усі швидко зібралися і автоботи вирушили в дорогу. За цей день вони вирішили пройти ущелину, яку назвали «Великою ущелиною Тревора». Вона складала одну чверть їхнього шляху.
Шлях до ущелини пролягав через непрохідні зарості чахлих, або вже засохлих дерев та ліан, серед яких щось шипіло і дзижчало. Деякі з них під дією кислот перетворилися на мутантів і стали небезпечними для кожного, хто наблизиться. Щоб пройти ці хащі, автоботи використовували свої мечі. Дорогою їм зустрілося багато незвичного, але найбільш вразила рослина, яка їла комах. Автоботи раніше таких не бачили, тому і назвали її «пілінаріс автоботський».
Так, спостерігаючи за оточуючим середовищем та розмовляючи між собою, друзі доїхали до ущелини. Вона справді була великою та глибокою, на дні її текла бурхлива річка з темно-зеленою водою.
-- Як нам переїхати на той бік , адже я ніде не бачу мосту, – спитала Арсі.
-- Міст був, – відповів Бамблбі.
-- А куди подівся? – з подивом спитав Праул.
-- Його підірвали! — спокійно відповів Бамблбі.
-- Хто, коли?—в один голос спитали Шершень та Арсі.
-- Хто -- не знаю, але згідно з даними, що видає сканер, його підірвали трохи більше двох годин назад, – відповів все ще спокійний Бамблбі.
-- Може його підірвали інші дроїди-захисники, – припустив Праул.
-- Ні, міст підірвали десептикони! -- зауважив Рейчет.
-- Але чому ти так думаєш?— спитав вже схвильований Бамблбі.
-- Тоді подивись униз. Там чітко видно сліди від ракет, – міркував Рейчет.
-- То й що. Ці сліди могла залишити ракетниця тих дроїдів, – стояв на своєму Бамблбі.
-- Коли ти стріляєш з ракетниці, то цілишся ретельно, а тут стріляли поспіхом і зовсім не цілились. От я і роблю висновок, що стріляв літак, в якого немає можливості зупинитись і вистрілити прицільно. Тобто стріляв десептикон, адже він трансформується в літак, – доводив свою правоту Рейчет.
-- Яка різниця, хто стріляв. Давайте краще думати, як нам обійтися без мосту, — втрутився Оптимус.
-- Різниця є, адже тепер нам треба бути обачнішими, бо десептикон може на нас напасти, – сказав Шершень.
-- Твоя правда. Але як же нам перейти через ущелину? – замислився Оптимус.
-- Може спуститись донизу, перейти річку та піднятися наверх з іншої сторони, – запропонував Бамблбі.
-- Занадто ризиковано, течія дуже сильна та і лізти високо, – відповів Рейчет.
-- А що ж нам робити? – спитала Арсі.
-- Може, десь поряд є міст. Давайте пройдемося і пошукаємо, – запропонував Шершень.
--Можна. Тоді ділимось на дві групи. Рейчет, Шершень, Арсі – ви перша група, йдіть направо. Праул, Бамблбі – ви підете зі мною наліво, – скомандував Оптимус.
-- Гаразд. Якщо щось знайдемо, то зв’яжемось, – відповів Рейчет.
Автоботи розділились. Кожна група ретельно перевірила достатньо велику відстань, але моста не знайшли. Вони вже зневірились у ситуації, та одна подія підняла їх настрій і вирішила проблему.
Шукаючи міст, перша група знову стикнулася з дивним рослинним світом планети. Вона бачила і сухі дерева, вкриті кудлатим мохом, що досягали двадцяти метрів заввишки із зламаними, перекрученими вітами, і кущі, у яких коріння було настільки великим, що стирчало з під землі, подібно до дивовижних щупалець. На одному з таких коренів і спіткнулася Арсі. Перечепившись, вона почала падати в ущелину. Але, на великий подив та радість Шершня і Рейчета, Арсі зависла в повітрі. Це було щось не зрозуміле. Навіть сама Арсі була спантеличена.
-- Сканери показують, що тут знаходиться тверде тіло, – повідомив Рейчет.
-- А може це невидимий міст. Мабуть, це ще одна лінія оборони «живого мастила», – припустив Шершень.
-- Можливо. Спробуй стрибнути до Арсі, – попросив Рейчет.
-- А якщо я впаду? – перепитав Шершень.
-- Це неможливо. Сканери свідчать про тверду масу, – переконував Рейчет.
-- Гаразд, я стрибну, але більше нічого не пояснюй, – незадоволено погодився Шершень.
Він стрибнув прямо туди, де була Арсі. Він дуже хвилювався, що впаде і розіб’ється, але завис у повітрі так само, як і Арсі. Під ногами дійсно відчувалася тверда опора.
-- Передай Оптимусу, що ми знайшли прохід! – закричав Шершень.
-- Оптимусе, прийом, ти чуєш мене, Оптимусе? – намагався зв’язатися Рейчет.
-- Я на зв’язку. Що у вас трапилось? – миттєво перепитав Оптимус.
-- Ми знайшли перехід на іншу сторону, – повідомив Рейчет.
-- Нам щастить! Тоді вирушаємо далі. А поки поміркуйте, хто з десептиконів міг зруйнувати міст. Чекайте нас, – промовив Оптимус.
ID:
401918
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.02.2013 17:13:24
© дата внесення змiн: 17.02.2013 20:09:42
автор: Гетьман
Вкажіть причину вашої скарги
|
