З минулого дзвінок
застав мене зненацька,
мов постріл, пролунав
в упор із далини!
Пригасла вже давно
любов моя юнацька,
й воскресла враз вона –
явилась без вини.
Дзвінок на серця зов –
і знову стався спалах!
Через літа й літа
зустрілися удвох.
Немов предивний сон,
хоч ні на мить не спали.
І ти мені – свята.
Єдиний свідок – Бог.
І розгорявсь вогонь,
коли бродили парком!
Нічого не забув,
іще п’янить вино.
Так любо нам було –
і на морозі жарко.
Жаль, що то справді був
з минулого дзвінок.
Справжній творчий шедевр! Тривожний, легкий і почуттєвий! Дуже сподобався. Забираю в "Обране".
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ЛГ - то я, але сюжет надуманий. Зустрічі не було. Й таких віршів трапляється чимало.
Це все дописую (вже сторінок двісті) книгу лірики "Пелюстки неодцвітанні".
