****
Сьогодні небо ледве стримувало сльози.
Яскравим криком знов лунали грози.
Солоний дощ ще змочує мої вуста.
Упала, утомилась,ще тепла, не пуста.
Говорю в двері за якими плачеш...
Там боляче, я бачу, а це значить...
Розбите серце тільки спокій просить.
Ти посміхалась й повторяла «досить...»
Як ніжно й наче дико просять очі
«Почуй мене» лунає ще щоночі
Як страшно розламати, що зламали.
Я доторкнувся лиш - ти дико закричала
від болю... двері свої залишаю
відчиненими... я не відпускаю...
живи, існуй, роби сама як знаєш,
люби, дивись, допоки сили маєш...
Румяне небо тихо полумям згасало,
яскраві зорі мерехтіли, танцювали.
Різке проміння то зявлялось, то зникало
хтось десь горів, а ти спокійно спала...
