Здавлося б я мав усе давно забути,
Бо не сумуємо за тим, чого не пам'ятаєм.
Та досить лиш заплющисть очі щоб відчути,
Як ти мене, неначе вперше, обіймаєш...
Як дихання вривається і наче завмирає,
А серце зупиняється і замерзає кров.
І як болить воно, ніхто не знає...
Не знає як звільнить його з твоїх оков...
Та я не хочу...Ні...Не хочу забувати,
І ні секунди що ми разом не впущу...
Я відблиск щастя у твоїх зіницях, буду пам'ятати,
В останню мить згадаю і навіки замовчу...
Й щодня улюблений мотив нагадує про тебе,
В середині ,неначе осінню ,вирують грози.
Сиджу, блаженно посміхаюсь сам до себе,
А на брудну підлогу падають криваві сльози...
