Дивіться, не промахніться ,
Бо хоч я Боже Ягня,
Мої похмурі зіниці
Горять у різних вогнях.
Один що зветься коханням,
В небесну летить блакить,
А інший живе стражданням,
І димом чорним коптить.
Вогні ці палають стильно,
В двобої живуть в душі.
І пишуть слабкі чи сильні,
За мене мої вірші.
Гартують як можуть слово,
Кують наче гострий меч,
Вертаються в душу знову,
Своїх досягнувши меж.
Два кольори мого духу,
Для кожного є вогню,
Для ворога і для друга,
По різному я горю.
Це людям усім властиво
І правда одна для всіх
А ті що говорять хтиво,
Ховають у собі гріх
Безгрішних майже немає,
А я по духу хижак,
На всю поетичну стаю
Я словом наводжу жах
На тих хто посмів вважати
Що я жертовне ягня,
Настав для них час розплати
Година судного дня..
Людина хижак найбільший,
Та тільки не людожер
Від всіх я нічим не гірший,
Наповню вином фужер.
І дивлячись просто в очі,
Пробачу недругів всіх,
Образу що серце точить
Замінить веселий сміх.
А критика всім корисна,
Коли предметна вона,
Прийміть її серцем чистим,
Бо в кожного є вина.
Та тільки не всі бажають
Признати свої гріхи,
Збирають тоді врожаї,
З посівів своїх лихих
Та видно судилось з миром,
Закінчити ратний день,
Піду постріляю в тирі,
Співати зачну пісень.
Напевно взяв верх хороший,
Вогонь у моїй душі,
Напевно по волі Божій,
Омили її дощі.
та все ж ніколи не згасне,
той другий , який коптить
Таке вже життя сучасне,
Та тільки летить як мить
Тому я ціную миті
І думку чужу сприйму,
Напевно тепер ми квиті?
Закінчимо цю війну?
Дивіться не промахніться
Я дійсно чорний хижак.
Не стану жити у клітці
Бо вільна моя душа.
Добре, що ми з Вами не знайомі, а то б довелось згадувати у чому провинилась 
