Вона сиділа і дивилася у вікно з фіранковою байдужістю понеділка. Її думки, як їй здавалось, підіймалися аж до хмар, а насправді залишались в межах затишної квартири, витали під стелею, а потім падали на фортепіано з ніжністю жіночих пальців. Вона сиділа і затамувала подих, чекаючи, що хоч одна думка знайде пару-пораду і залікує порізане болем серце. Биття її ж серця було наче годинником, що стукає по стінах і порушує такий жаданий для неї спокій. Так намагалась не думати про печальне, а воно непроханим гостем приходило, а потім швидко тікало, лишаючи по собі лише червоно-солоні очі. Місто прокинулось від будильника, наведеного на сьому, і позначило себе червоним хрестом на календарі. Ранковий поспіх знищив тишу гулом сотень машин. Вона поспішно встала, одягла старе пальто і швидко рушила на роботу. Старалась з головою поринути у купу нудних паперів, щоб забути про наболіле, а воно час від часу давало про себе знати і залишало по собі лише брудні сліди на серці.
Прийшла додому. Звичним рухом увімкнула телевізор. Шукала по всіх каналах якого-небудь серіалу, щоб переживання за героїв витіснили власні. Шукала алкоголю, щоб втопити горе, та пляшки вдома не було. В голові проблема наче росла, не давала жити. За вікном затихло місто, а будинки заплющували очі-вікна. Вона сиділа за столом із бритвою в руках. Навколо матеріалізована у спокій тиша, що наче загоює рани і витирає брудні сліди.
Бритва лежить на столі, подолана страхом смерті. Вона дивиться на ікону, зацікавлена німою розмовою. Вона шукала порадника там, де його ніколи не було, а справжній порадник сам її знайшов.
Вона сидить за столом і дивиться у вікна сонно-заспокоєним поглядом вівторка.
