мабуть, тобою і досі пахнуть усі простирадла
годинник той самий спинився раптом ще вчора
пробачити, змусити, змовчати – я на все ладна
аби знайти ліки від тебе, тобою хвора
ти моя отрута, щоденно спаралізовуєш
вбиваєш так просто одною лише відсутністю
я можу тобою, тобою лиш бути врятована
але ти німим став, втративши свою сутність
щоденні дози червоного того шампанського
замінюють фото з моїми колись очима
навіщо змінив свого колишнього власника
залишив всі спогади мої за тими дверима