Осінь, засмагла та спрагла, карбує спомини|| скиглення людства
Осінь, засмагла та спрагла, карбує спомини,
листя впаде, а на ньому чиєсь життя.
Деякі золотом, інші - відтінком казковим,
вкриті -навічно - без права на вороття.
Осінь турбується, змінює модо-погоду,
ми підда'ємось - жаліємось, що без настр'ою,
хоч і насправді - власноруч підписуєм згоду,
прав'а віддаєм всі тихенько без болю і бою.
Так і життя - облетить як осіннє листячко,
бите дощами , серпневим промінням списане,
Осінь зітхне - мало золота - знову скиглення,
буцім-то зайчики ми і оточені лисами..
Осінь насправді лиш осторонь спостерігає,
бавиться , шиє невпинно для людства піжаму,
адже КОЛИ воно виросте й небо не знає,
скоро зима - буде плакати, кликати маму.
Осінь, засмагла та спрагла , нотує історію ,
найяскравіші відтінки дістане з пакунку,
хоч і трапляють чиїсь-нежиття-пародії,
але ж Вона - Царь і Бог у своєму малюнку !
́́
