Одного разу, в небі на хмаринці,
Перепочити Бог тихенько сів.
Й маленькій, ненародженій дитинці,
Щось терпеливо стиха говорив.
А їй було усе-усе цікаво:
«-Я ж завта вже народжусь!Правда,Боже?».
Кивнув він головою враз ласкаво.
«-А хто ж мені там бути допоможе?
Отам внизу, нічого я не знаю,
Як жити, й що робити в тому світі?».
«-Ти не турбуйся, я уже подбаю,
Промовив Бог- щоб добре все зробити!»
Він усміхнувся. «Будеш не сама!
На тебе янгол з радістю чекає,
Тож не хвилюйся, крихітко моя!
Тебе всьому він научити має!».
«-Говорять-обізвалася малеча -
Що там внизу, там лиха й зла багато!
За це не бійся янголові плечі,
Будуть тебе завжди оберігати!
У нього серце любляче й святе,
Любов у ньому мною дана з неба,
Усю біду від тебе відведе,
Й життя віддасть якщо так буде треба».
З’явились сльози на очах дитини,
« -Я буду за тобою сумувати!».
«-Ти знаєш, янгол люблячий і щирий,
Про мене все буде розповідати!
А я, почую, і злечу із неба,
Теплом своїм тебе враз обійму,
І буду поруч, я завжди як треба,
Адже тебе маленька, я люблю!».
«-́Велике тобі дякую мій Боже,
Лише одне хотіла запитати,
Мій янгол вірний, що мені поможе,
Скажи на ласку, як же його звати?».
Тут Бог на неї пильно подивився,
Його ім’я просте, й душа ласкава,
І до дитини тихо нахилився,
Й прошепотів на вушко слово: «МАМА».
ID:
370693
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.10.2012 00:17:15
© дата внесення змiн: 14.10.2012 00:17:15
автор: Шкурак Таня
Вкажіть причину вашої скарги
|
