Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Галина_Литовченко: ДУШЕВНІ ПЕРИПЕТІЇ (Оповідання) - ВІРШ


Галина_Литовченко: ДУШЕВНІ ПЕРИПЕТІЇ (Оповідання) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 8

Пошук


Перевірка розміру




ДУШЕВНІ ПЕРИПЕТІЇ (Оповідання)

Галина_Литовченко :: ДУШЕВНІ ПЕРИПЕТІЇ (Оповідання)
Того року Марія досягла віку, вірніше періоду, коли дівчата починають замислюватися над деякими подробицями свого подальшого життя. Де в кого з її ровесниць ці запізнілі зміни у свідомості подруги викликали подив, де в кого – насмішки. - І з чого б це вона раптом почала відволікатися від своїх заумних книг та філософських роздумів? – розмірковували перші. - Напевно бібліотекарка ненароком поклала на полицю з науковими виданнями «Камасутру», – впадаючи у крайність, припускали інші, даючи заодно свій варіант відповіді на питання, виникле у перших. До недавнього часу в присутності Марії дівчата навіть краєчком не торкалися всякого роду пікантних тем. Чи це тому, що вона, як їм здавалось, до тих тем ще не доросла, а чи, щоб не впасти ниць в очах подруги. Не зважаючи на її причуди, дружбою з цією неординарною дівчиною дорожили всі і в будь-яку хвилину готові були допомогти їй наверстати упущене. От лише не завадило б докопатися до причини, яка викликала такі разючі зміни в поведінці Марії. Раніш було її не докличешся ні до клубу на танці, ні до парку, куди збиралася для спілкування сільська молодь. Виключенням були хіба що шкільні вечори, в підготовці до яких Марія завжди брала активну участь. А це причепуриться під вечір та все виглядає з хвіртки, щоб не пропустити, коли сусідські дівчата зберуться «на скачки», як називав сучасні танці старенький шкільний учитель. А причиною, як найчастіше буває в подібних випадках, був він. Валькуватий весельчак, геть не схожий на жилястих сільських хлопців, з якими Марія росла бік-о-бік і котрих знала, як своїх п’ять пальців. Не можна сказати, що вона нехтувала ними, як імовірними нареченими, - скоріш сприймала хлопців, як своїх родичів. Тому навіть не допускала думки, що з кимось із односельців зможе пов’язати свою долю. Хоча, ще навчаючись в початкових класах, дівчинка знала, хто з ровесників був до неї небайдужим. Кожен молодий спеціаліст, будь-то агроном, чи зоотехнік, чи ще якийсь фахівець, що приїжджав в село за розподілом після закінчення навчального закладу в столиці, привертав неабияку увагу місцевих дівчат. Але, навчені своїми матерями, Маріїні ровесниці розмірковували інакше, ніж вона: - Про своїх сільських знаєш все: і хто він, і чий він, і чого від нього можна очікувати, а чуже – воно чуже і є. Маріїна мати на такі теми розмови з донькою не вела. Можливо боялась, що подібні повчання можуть викликати у дівчини ранній інтерес до протилежної статі, а можливо, як і інші матері, теж бажала своїй доньці кращої долі та справжніх почуттів, але, достойних своєї розумниці, в селі не бачила. Тож, коли згодом біля їх воріт став появлятися він, нічого проти не мала. Знати – прийшла пора. Як-не-як, а вже останній рік в школі навчається. Хлопця звали Євгеном, він був зі столичних, а в село приїхав за направленням, щоб відпрацювати обов’язкові два роки художнім керівником в новозбудованому сільському будинку культури. Він не приховував, що затримається тут в кращому випадку – до весни, бо вже досяг призовного віку і з дня на день міг отримати повістку військкомату. З появою Євгена активне життя села швидко набирало обертів. В його культурний заклад почали навідуватися різноманітні художні колективи і трупи столичних драмтеатрів. На фоні музичних здібностей свого попередника, сільського баяніста-самоучки, котрий невпевнено рипав на баяні, з запізненням підбираючи вдогін сільському хору мелодії виконуваних пісень, хлопець був справжнім віртуозом. Вечорами, коли в вестибюлі будинку культури збиралася сільська молодь (а в основному це були старшокласники місцевої школи та приїжджі на вихідні за торбою з домашніми харчами студенти-односельці), Євген брав в руки свій акордеон і поринав у світ музики. Його пальці майстерно бігали по клавішах і кнопках, а на обличчі в такт мелодії вигравала невимушена міміка. В такі хвилини, кожна з Маріїних подруг, забувши про свої запевняння щодо приїжджих чужаків, мріяла бути коханою дівчиною художнього керівника. І в першу чергу, щоб всі навкруги їй страшенно заздрили, не зважаючи на те, що заздрість не приносить нічого хорошого для обох із сторін. Якось, зацікавлена появою в селі нового працівника культури, навідалась до клубу і Марія. Побачила хлопця з акордеоном у руках і закохалася без тями. Через кілька тижнів подруги вже розкусили, де «собака зарита», і взялися зацікавлено спостерігати, як будуть розвиватися подальші події. Марію поки ще ні про що не запитували і в своїх розмовах про недавнього прибульця свої здогадки не видавали. Євген в перервах між виконанням популярних мелодій вмикав магнітофона та запрошував котрусь із дівчат на танець. Він не віддавав переваги котрісь одній, а навпаки – по черзі підходив до кожної. Яка з них найбільше запала йому в душу, збоку здогадатися було важко. З місцевими хлопцями Євген теж швидко знайшов спільну мову і ті залюбки крутилися навкруг нього. Одного вечора, як завжди після закінчення танців, дівчата та хлопці великим гуртом вийшли з клубу та попрямували алеєю парку, що оточував споруду. Перед виходом на вулицю села їх наздогнав Євген, який ненадовго залишався, щоб погасити світло та замкнути будинок культури. Тут молодь, зазвичай, ділилася на два гурти, які направлялися в різні сторони. Євген примкнув до того, в якому, тримаючись з подругами під руки, йшла Марія. В цю мить у кожної з дівчат защеміло серце. Ті, що повернули в протилежний бік ображено озирнулися, відчувши себе несправедливо проігнорованими. А Євген спритно розірвав дівочий ланцюг і опинився між Марією та її подругою-сусідкою Надею. Це вже був знак. Марія ще в вестибюлі кілька разів ловила на собі зацікавлений погляд хлопця і в душі була готова опинитися поруч з Євгеном. На розі кожного з наступних провулків молоді залишалося все менше і менше, тож до своєї хати Марія підійшла в супроводі лише Євгена та Надії. - До побачення, Надю, - першим кинув Євген Маріїній сусідці, чим не залишив дівчині шансу придумати якусь причину, щоб хоч ненадовго затриматися на вулиці. - Бувай-бувай… - вдавано байдуже відповіла Надя, забувши попрощатися з Марією. В хаті горіло світло. Марія знала, що до її повернення батько спати не ляже. Тому почувалася, як на голках. І батька боялася, і з Євгеном постояти кортіло. Це з нею було вперше і дівчина навіть не знала, як себе поводити. Одна справа – прочитане в книжках, а інша – ось так несподівано лишитися один-на-один з малознайомим хлопцем. - Батько, напевне, суворий у тебе? – запитав Євген, бо теж помітив в освітленому вікні огрядну фігуру Маріїного татуся. - Та ні, - кинула дівчина, інтуїтивно боячись налякати Євгена правдивою відповіддю. На всякий випадок Євген взяв Марію під руку і вона покірно відійшла з ним вбік від своєї хвіртки трохи ближче до сусідської садиби. Маріїну руку він вже не відпускав, та вона й не силкувалася її висмикнути. Дівчина легко могла уявити, як би повів себе в цю мить і що б сказав кожен із її друзів дитинства, але цей столичний парубок був для неї довгоочікуваною таємницею. Година спілкування з Євгеном промайнула, як одна мить. Хлопець цікаво розповідав про міське життя, про столичні новини, про театри та останні новинки моди. Хоч це й не дуже сподобалось Марії (для чоловіка такі подробиці не дуже потрібні) та, дізнавшись, що у Євгена є старша сестра, швидко знайшла оправдання його різнобічним пізнанням. Вже лежачи в своєму ліжку, згадувала кожне його слово, жест, дотик до її руки чи плеча і відкрила для себе, що ні разу нічим не заперечила Євгенові, що погоджувалась з кожним його словом. Чи справді Марія мала однакові з Євгеном погляди на різноманітні речі, чи так несподівано в ній проявилася властива жінці покірність, її це не стурбувало. Вона була рада, що не розчарувала хлопця, бо й на завтра він назначив їй побачення. Наступного дня на великій перерві в школі Надя стримано, без зайвої цікавості спитала про вчорашній вечір. Марія не вміла приховувати свої емоції, тому радо поділилася з подругою передчуттями щодо подальших відносин з Євгеном. Не вбачала нічого поганого в несподівано розпочатих стосунках з хлопцем, тож відверто описувала кожну пам’ятну хвилину першої зустрічі. - А щодо моди, то я не думаю, що він випадково зачепив цю тему. Воно ж і дурню зрозуміло, що одягаємось ми не так, як його столичні приятельки, - невміло намагалася приховати своє роздратування Надя, згадавши, як легко напередодні Євген позбувся її присутності. - Хіба це головне в житті? Будемо жити в місті, то й теж опануємо мистецтво одягатися зі смаком. - Та ще буде видно, як сприймуть тебе в місті його рідні! Не думаю, що дуже зрадіють. Це ми з тобою знаємо, що нічим не гірші від міських дівчат, - не здавалась Надя. Але все ж голос її пом’якшав і вона люб’язно обняла подругу. - Та що на ньому світ клином зійшовся? Буде в нашому житті ще не один Євген… Інших «Євгенів» Марія не хотіла. Їй подобався цей. Через деякий час хлопець почав заходити до хати, часом допомагав Маріїному батькові різати дрова, іноді його запрошували до обіду. Навідуючись до столиці,Євген привозив для Марії подарунки – то щось із косметики, то якісь прикраси. - Певне, сестрі не підійшло, а для села, думає, зійде… - продовжувала підсміюватися Надія, розглядаючи подаровані Євгеном речі. Така реакція подруги ображала Марію. В словах та голосі Наді явно відчувалися нотки заздрості. Та вона вміло переводила сказане на гумор. - Ну, що ти, Марічко, жартів не розумієш? Дуже милі речі… В нашому сільмазі такого не знайдеш. … Зима перевалила за січень. В дні, коли на вулиці стояла відлига, пахло весною. На дахах з’являлися бурульки, з-під снігу несподівано вибігали струмочки. Небо в таку пору було до прозорості чисте та голубе. Та приходу цьогорічної весни Марія чекала не дуже радо, бо знала, що вона розлучить її з коханим на довгі два роки. Було це кохання, чи закоханість – цього дівчина ще не розуміла, але знала, що чекатиме свого Євгена з армії вірно і ніякий інший хлопець вже не знайде місця в її серці. Приміряла потайки свої кращі плаття, вибираючи, в якому вона появиться перед рідними та друзями хлопця, коли проводжатиме його на службу. Не дарма ж Євген залишив колись в її записничку свою столичну адресу. - А ти впевнена, що це саме його адреса, а не якогось іншого дядька? – продовжувала Надя штрикати подругу своїми шпильками. Щодо цього у Марії не було ніяких сумнівів. А згодом ще й отримало підтвердження… З села хлопець від’їжджав несподівано. Зустрів Марію біля школи з речами в руках, ось-ось повинен був підійти рейсовий автобус. Пообіцяв відразу ж повідомити дату, на яку будуть заплановані його проводи. Наступного дня дівчина вже почала чекати листа. Пройшов тиждень. Марія була в розпачі: чому мовчить Євген? Надя торжествувала: - А що я тобі говорила? Схвильована мовчанням коханого, дівчина написала йому першою. Про те, як скучила, як бентежить Євгенове мовчання, і як готова в будь-яку мить летіти до Києва. Так вже було заведено в селі, що дівчата в день проводів в армію завжди були поруч зі своїми хлопцями. Сиділи рядочком за столом, відчували неабияку увагу з боку його батьків, та ловили на собі зацікавлені погляди присутніх. І це мало вигляд урочистої обіцянки вірно чекати свого друга з армії та було свого роду репетицією до заручин. Пройшло кілька днів. Була неділя. Крізь вікно Марія побачила, як до їх двору зайшла Надя і вийшла назустріч. - Це тобі. Просила вручити чергова депутатка сільської ради. Надя подала подрузі бланк телеграми, заповнений чорнильною ручкою. Вона не зводила очей з обличчя Марії, спостерігаючи за її реакцією. Марія почервоніла до самих кінчиків вух. «Не приїжджай, ми тебе не запрошували…» Який сором! - А чому з сільської ради? – запитала тихо. - На пошті ж вихідний… - байдуже пояснила Надя,- от з районного телеграфу й передали по телефону в сільську раду. А то ще зірвешся тай приїдеш непроханою гостею. Марія не розуміла, за що їй така ганьба. Вона тримала в руках аркуш і не знала, що з ним робити. З боку вулиці над хвірткою повисла голова тітки Устини, жінки, до якої зносили на хвостах новини всі сільські сороки. - Марічко! Там, кажуть, в сільраді для тебе лежить якась телеграма. Пішла б забрала, може щось важливе… - багатозначно додала Устина. Вже все село знає… Марії хотілося розридатися і тікати світ за очі подалі від всіх. Не хотілося бачити ні Надю, ні, тим більше, тітку Устину. Та все ж вона стримано, немов нічого не трапилося, повісила на коромисло домоткані килимки, перекинула його через плече, зняла з причілкової стіни старенького дерев’яного прача і мовчки попрямувала через город вниз до берега. Надя знизила плечима і пішла із двору. В невеликому струмочку, що витікав з глибинних джерел яру, давним-давно хтось зробив невелику копанку для прання. Вода в ній була протічною, тож завжди чистою та прохолодною. Величезний плаский камінь, на якому споконвіку прали білизну сільські жінки, за багато років зробився зовсім гладеньким. Марія намочила у воді килимки, кинула їх на камінь і… дала волю сльозам. В березі не було ні душі, соромитись було нікого. В копанку стікали брудні цівки з килимків і чисті та гіркі дівочі сльози. Наплакавшись, Марія схопила прача і заходилася вибивати на камені килимки. Лупцювала з такою силою, неначе разом з брудом килимків намагалася вибити зі свого серця всі почуття, всі спогади про своє перше кохання. Оте жорстоке «ми тебе не запрошували» написане матір’ю, чи сестрою Євгена закреслило собою таке щасливе, як здавалося їй, ще зовсім недалеке минуле. Але чому ж мовчить він? Чому дозволив своїй рідні ганьбити її на весь білий світ? А може це хтось в селі так пожартував з нею? Бо ж написати на бланкові можна було що завгодно… Десь в далекому куточку Маріїного серденька ще залишилося трішки місця для сумнівів. Дома на неї вже чекала мати, яка недавно повернулася з роботи та не застала доньку. - Оце якби не помітила, що немає прача та килимків, то не знала б, що й думати, - взялася допомагати Марії розвішувати випране. - Ой, один вже зовсім розлізся – так старалася, вибиваючи, - з сумом помітила Марія. - Та біс з ним… з килимком, - зітхнувши, співчутливо додала мати і обняла доньку за плечі. Наступного дня по дорозі зі школи Марії трапилася сільська листоноша. - Марічко, зачекай, будь ласка… Розпишись в зошиті за телеграму. Вона мовчки дістала зі своєї сумки зошит і телеграму з відомим вже дівчині та всьому селу текстом. Різниця була лиш в тім, що надрукований він був на вузеньких стрічках з телеграфного апарату. … Через кілька років після закінчення технікуму Марія щасливо вийшла заміж за хорошого хлопця з невеликого закарпатського міста і поїхала із села. Розповідали, що незабаром після її від’їзду в селі бачили Євгена. Питав у людей про Марію, але до її батьків зайти не наважився. Мешкав він у столиці, але працював чомусь водієм-далекобійником. 25.08.2012

ID: 361008
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.08.2012 22:37:02
© дата внесення змiн: 04.09.2012 19:34:39
автор: Галина_Литовченко

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (696)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

..як на мене - то дуже життєвий твір... 12 16
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Михайло Плосковітов, 01.01.1970 - 03:00
Так, це з життя... 17
 
Прекрасний твір, особливо вразив сюжет, повернули в минуле, а там саме так і було, цікаво вивели деталі. 43 give_rose give_rose give_rose
 
Галина_Литовченко відповів на коментар Тетяна Луківська, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Таню. Твоя думка для мене важлива 22
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Синонім до слова:  Звичка
Іван Мотрюк: - залежність
Синонім до слова:  Люстерко
Іван Мотрюк: - Самогляд
Нові твори