Вітри, що пали на твоє волосся
Східним потоком,
закрутились у сивих вусах
старого
човняра,
що завжди бере плату з мертвих,
очі наповнивши безкрилим похміллям,
він як
і
я бачить повстанців,
він як і я воює із ними.
Їх палати розміщені у центрі великої вежі,
звідки слиз тече через великі катетери
і іх руки завжди порізані ножами непокори,
і їх руки не молотять зерна,
вкидаючи порох й лінії за ріки й озера.
Мовчки ідуть на бій з відразою,
відчуваючи запах смерті
Човняр грізно кричить кличе їх,
адже вони його діти
Я ж мовчки –переламую їм ноги
Навіщо ж ходити навколо моєї землі,
Знаючи що злочинці.
Злочинці, котрі викрадають серця і душі
померлих,
Я сторож цього кладовища,
я той,хто приносить залізо
й кидає розпеченим у кров
я цілую їх в губи й стираю
їх існування,
на диктофоні залишивши облізлі
рештки.
Більше вони не існують.
Більше (не)існує ніхто.
