Аудіовірш http://youtu.be/3FCU2-zXETA
На що ти скаржишся, Скаржинко?
Що жити так полинно-гірко,
Що двадцять хат життя лиш обніма.
Куди поділась радість, дивно…
Живе природа-королівна,
А сміху вже дитячого нема.
Там баба Настя призьбу маже.
Зігнувшись, нам так сумно каже –
Сама я тут на вулиці, одна…
І чепурна ота оселя,
Як той оазис, що в пустелі
Надію на життя ще подала.
І вишні, що діди садили
Так рясно знову уродили,
А пам’ять вже, як ягода гнила.
А під шовковицею п’янка,
Там зустрічають день до ранку
Оті, що у селі – чоловіки.
Навпроти нас життя стрічає –
Марія-«пані» нас вітає.
Синець під оком – будні нелегкі…
На що ти скаржишся, Скаржинко?
Дитя мале, чиясь Надійко,
За скільки миль до школи побредеш?
А зліва пустка, й справа пустка,
У горлі вже образи згусток.
Невже ти, Україно, в прірву йдеш?
Повстань з колін Життя й Надія,
На що нас мати породила?..
Майбутнє, ждеш, а може ще зовеш?..
