- Рей…!
Це був голос Пола. Соня заледве встигла піднятись з колін і в той момент побачила, як Пол кинувся на брата. Рей вспів тільки крикнути:
- Не треба!
Схватка була закінчена через кілька секунд. Рей залишився лежати без свідомості на кадіннях, а Пол підбіг до Соні. В його голосі відчувалась тривога.
- З тобою все гаразд? – спитав він.
Соня слабо посміхнулась і кивнула:
- Так. – Перед очима стояла біла пелена, але Соня змогла ще раз посміхнутись. – Завдяки тобі…
- Я помітив, що твоя лампа погасла, і подумав, що зашпорталась і впала. Я не бачив його, поки не підбіг сюди, - Пол кивнув в ту сторону, де лежав Рей. Соня подивилась туди ж.
- Сьогодні в ночі… - сказав Пол. – Відправлюсь зараз же! Я відвезу Юлю і Рея в клініку, це саме краще… краще для них.
Він обернувся і подивився на Соню.
- Піди розбуди і збери Юлю. Приведеш дівчинку до причалу. Заодно скажеш Марії, щоб вона розбудила матінку. Нехай теж підійде. Потрібно все їй розказати.
Не дочекавшись, поки Соня що не будь відповість, Пол підійшов до без свідомого Рея і, легко піднявши його, кинув собі на плече.
Марія ще перебувала на кухні, але відразу, як тільки получила наказ Пола, відразу кинулась кімнату Беатріс Ленгдон.
Юля спочатку не могла зрозуміти, що діється, але коли сон повністю пройшов, казково зраділа нічній прогулянці. У Соні, яка збирала дівчинку в дорогу, серце обливалось кров’ю, і вона з важкістю стримувала сльози.
- В тебе буде новий дім, - пояснювала вона Юлі, яка задавала все нові і нові питання, не виспівши получити відповіді на старі.
- Я там довго буду жити?
Соня нарешті защепила замок, на теплій дитячій курточці.
- Ні. Зовсім не довго. Ти просто поживеш там деякий час. це теплий будинок, весь залитий сонечком, там не так темно, як тут…
- А ти не їдеш зі мною?
Соня опустила голову.
- Ні, але я обіцяю тобі, що буду приїжджати до тебе в гості. Часто-часто… І тато, і бабуся… Ми всі. І там у тебе буде багато нових друзів.
Коли Соня нарешті привила Юлю на причал, Беатріс була вже там. По обличчю Беатріс Соня зрозуміла, що Пол розказав її про все. Здавалось, що ця жінка ось-ось розридається. Побачивши Соню, вона зібрала всю волю в кулак і заставила себе посміхнутись, обнімаючи Юлю.
Рей, все ще без свідомості, уже лежав на катері. Соня замітила, що старший брат зв’язав йому руки за спиною, на випадок, якщо він прийде до тями.
Ну дивлячись на те, що Пол прийняв всі міри обережності, Соня чекала, коли буде момент, щоб дати йому револьвер, який вона привезла з собою. Пол нічого не сказав і легким рухом руки поставив зброю в кишеню.
Настала черга перевести на катер Юлю. Дівчинка легко перейшла мостик і стрибнула на палубу.
- А чому дядю Рея зв’язали?
- Я поясню тобі пізніше малесенька, - пообіцяв їй тато. Він заставив себе посміхнутись. – Але ти повинна пообіцяти, що будеш сидіти поряд зі мною, як доросла дівчинка.
Юля кивнула головою.
- А я і є доросла, - сказала вона.
Стоячи на палубі, Пол наклонився, щоб поцілувати на прощання Соню.
- Я не повернуся не раніше полудня. А можливо і взагалі…, - сказав він.
- Я буду тебе чекати в своїй кімнаті, - пообіцяла Соня.
Вона залишилась стояти на широких плитах причалу, поки тусклі вогники катеру не зникли в нічній млі.
Як тільки Пол розвернув катер, Беатріс повернулась і в самотності пішла вверх по сходинкам. Соня з співчуттям подивилась їй в слід. Не дивлячись на вроджену стриманість і королівську витримку, подія дня були для неї справжнім ударом. Це страшне прокляття забрало в неї чоловіка. А тепер вона перейшло на сина і внучку.
На плитах причалу вода хлюпала до самою верхньої відмітки. Починався приплив. Скоро вода достигне самого верху і почне омивати каміння. Думка, що Пол скоро повернеться, зігрівала їй душу, поки вона піднімалась на верх по сходинкам.
Соня сама розвела камін у себе в кімнаті.
Вона не стала роздягатись, щоб лягти в ліжко. Замість цього зняла з ліжка одіяло і, замотавши ним ноги, звернулась калачиком у великому кріслі, яке стояло біля самого вогню. Соня вже не мала сил від переживань, але відчувала, що все одно не зможе заснути перед тим, як повернеться Пол. Вона сиділа, дивлячись змученими, але щасливими очима на язики вогню, і думала про те, що коли Пол повернеться зі своєї місії, йому буде потрібна підтримка, і вона буде поруч.
Пройшла ціла година, коли, тихенько постукавши, в її кімнату зайшла Беатріс Ленгдон. Вона тримала в руках піднос.
- Я замітила вогонь у вашій кімнаті – значить ви не спите, - сказала вона. – От я і подумала: може ви захочете випити чашечку гарячого шоколаду…
- Спасибі місіс Ленгдон, ви такі турботливі, - Соня швиденько встала, щоб притягнуту друге крісло для Беатріс.
- Я, напевно, принесу свою вишивку і трішки посиджу з вами, якщо ви не проти…
В її тоні Соня вперше уловила слова теплоти. З іншої сторони, в очах цієї жінки було так багато горя, що Соня не змогла відказати, хоча насправді хотіла побути на самоті.
- Ну звичайно, - сказала вона. – Ми будемо разом чекати Пола.
Гарячий шоколад розморив її. Поки Беатріс ходила по свою вишивку, Соня вилила його останки у вікно. Їй було незручно від того, що Беатріс, хазяйка дому, сама приготувала для неї шоколад.
Кілька ковтків з чашки, що вспіла зробити Соня, нагнала її на сон. Вона була готова заснути, коли повернулась Беатріс.
- Спіть. Спіть спокійно…, - сказала вона, спираючись у спинку стільця. – А я буду чекати свого сина…
Стараючись відігнати сон, Соня заставила собі відкрити очі. Оточуючі предмети, вся кімната кругами плила перед нею. Відчуття непереборної втоми і солодку відчуття нереальності злились в єдине відчуття, яке не відпускало її.
- Нічого, нічого, - голосно сказала Соня. – Мені зараз пройде. Вікно… Вікно… Ви не можете відкрити вікно? Я хотіла б вдихнути свіжого повітря…
- Звичайно, - Беатріс підійшла і відкрила високі вікна. Холодний нічний вітер увірвався в кімнату і приніс із собою солене свіжість океану. Холод трішки оживив Соню, хоча їй прийшлось закутатись в одіяло по сильніше.
Беатріс стояла біля самого вікна. Різкий порив вітру задув занавіски так, що Соні здались вони крилами, які тріпотіли у Беатріс за плечима. Соня подивилась на благородний і строгий профіль жінки. Погляд Беатріс був напрямлений вдаль. Не обертаючись, вона спокійним рівним тоном сказала:
- Твоя сестра ступила на балкон якраз з цього вікна… Я спостерігала за нею з того самого місця, де зараз сидиш ти.
Соня від здивування широко розкрила сонні очі. Звідкілясь із глибини свідомості донісся тривожний дзвіночок, але вона не могла зібратись з думками, а кімната плила перед нею… туди-сюди… туди-сюди… в такт пориву вітру, який гойдав занавіски.
- …як я її ненавиділа…, - голос Беатріс звучав монотонно - …все примушувала вимолювати у неї гроші, щоб вони були прокляті. В ту ніч я благала її. Молила зрозуміти, яке небезпечне у нас фінансове положення… вона тільки сміялась мені в обличчя.
“Шоколад, - подумала Соня. – У шоколаду був дивний, гіркувато-кислий смак…” А перед тим як вона його глитнула, їй зовсім не хотілось спати.
Але друга частина свідомості заспокоювала Соню: я випила так трішки… всього один-два глотка. Я повинна боротись зі сном. Тоді не засну. Я повинна з усіх сил боротись зі сном…
- …сказала, що ми получимо ці гроші тільки через її труп… - продовжувала Беатріс.
На якусь коротку мить сон покинув Соню.
- Ви назвала її моєю сестрою, - ледве говорила Соня. Язик майже не слухався її. – Звідки ви знаєте про це?
- Ти думаєш, що я дурна? – Беатріс сухо розсміялась. – Та я дізналась про все з перших днів твого приїзду. Мій син, Рей, який щось узнав в містечку і вияснив, хто ти є насправді. А потім розказав про все мені. Його тільки це розвеселило. Майже все на світі веселить Рея. Він дурень. І ти… Тому, що приїхала сюди.
Сон находив на Соню хвилями, з кожним приливом вона відчувала, що майже засинає. В один такий момент вона заставила себе проснутись і сісти прямо. Соня подивилась на Беатріс. Обличчя жінки дивним образом змінилось і стало подібним на жахливу маску.
- Ви убили Сьюзан, - сказала Соня.
У відповідь Беатріс знову розсміялась.
- Ні, я не убивала цю ляльку. Просто спустилась до неї, щоб переконати. Вона спала. Вона перетворила себе в дуру цими таблетками. Якраз тими, що я тобі підсипала в шоколад. І тоді я зрозуміла: її час настав. Я прокусила їй горло. Ця дурненька проснулась і почала кричати. Відчула кров, а потім побачила кров… потім вискочила із постелі і кинулась сюди, до вікна. Я тільки і бачила, як вона вилетіла вниз.
- А як же Юля? – ледве проговорила Юля. Чорна, непереборна хвиля сну і жаху навалилась на неї з новою силою, яка накривала її своєю злою, обпалюючою пеленою. Вона судорожно ковтала повітря, намагаючись вилізти з-під ковдри. Їй хотілося скинути його з себе і підставити тіло під холодний океанський вітер.
- …в її кімнату… хвилювалась, що Юля могла проснутись. Вона могла налякатись цих криків. Але вона спала. Я поцілувала її в губи, а потім пішла до себе і змила кров.
Здавалось яка дурість супротивлятись, чинити опір… Наскільки приємно розслабитись і поволі плисти на цій м’якій і зручній хмаринці. Плисти, не думаючи ні про що… на… цій… хмаринці… в такій рожеві… як давно забута цукрова вата… із самого дитинства… плисти і гойдатись… плисти… і гойдатись…
Соня здригнулась, ніби від поштовху. Очі її безглуздо закліпали.
- …Франц потурбувався про тебе заради мене. Як він гарно потурбувався про всіх інших… Я скажу Полу, що ти втекла, тому що насправді кохаєш Рея. Кожна дурненька, хто лежить там, в старому будиночку, були закохані в Рея… і ми знову будемо щасливі тут. Тільки Ленгдони.
Її голос звучав дуже близько. Слова лились і лились і легко, присипляли…
- Спи… Засипай… Ну от і добре… Беатріс побуде з тобою, поки ти повністю не заснеш… Не заснеш навіки…
Повіки Соні ще раз здригнули, але її очі були вже закриті, і вона не могла їх відкрити. Соня полинула в солодку темноту, утонувши в м’якому кріслі з легким зітханням заспокоєнням і блаженства, і затихла.
ID:
347405
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.07.2012 00:58:42
© дата внесення змiн: 01.07.2012 00:58:42
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 20] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
