Соня з нетерпінням чекала на повернення Пола. Пройшла ціла година, але він не повернувся. Після недовгих роздумів Соня накинула халат і прокралась через темні холи в його кімнату. Пола там не було.
Соня повернулась в свою кімнату і почала вдягатись на швидку руку. В домі не було чути жодного звуку. Здавалось, він замовк в тривожному очікуванні чогось дуже страшного. Одівшись, Соня вийшла із кімнати і спустилась в низ.
Нікого, крім Марії, яка, як завжди, до самого пізнього часу затримувалась на кухні. Служниця була дуже здивована, коли побачила Соню, але та приставила пальця до губ і тихо спитала:
- Ви бачили Пола… тобто містера Ленгдона?
Марія негативно помахала головою.
- Ні, - шепотом сказала вона.
Пола не була і в кабінеті. Соня уважно роздивилась кабінет і, не знайшовши нічого, що би вказувало на місце знаходження Пола вже збиралась йти, як зненацька через вікно замітила, що у внутрішньому дворі промайнув вогник. Соня кинулась до вікна, але поки вона відкривала великі, тяжкі рами, вогник зник.
Її плащ висів у холі на першому поверсі. Вона находу схопила його і, накинувши на плечі, вибігла на двір. Там Соня знову побачила вогонь. Він, розкачуючись, рухався за кут дому до задньої стіни, де маленькі ворота відкривались на зустріч стежкам, які вели на другий кінець острову. Соня пішла за вогником.
Вийшовши з воріт, вона спочатку за сумнівалась. Її перший імпульс був піти по тій стежині, по якій вона, Рей і Юля ходили на пляж. Соня зупинилась. Але тусклий вогник знову показався в далині. Він то появлявся то пропадав, але Соня встигла замітити, що помилилась в напрямку, який вона вибрала.
Хтось з лампою пробирався через завалля, каміння якого перегородили вузеньку полосу землі між домом і старим приміщенням, де колись жили слуги. Людина яка пробиралась через осколки каміння виглядала дуже впевнено. Перед тим, як Соня змогла впізнати хто це, силует людини зник в напрямку покинутого приміщення.
Соня пішла в тому напрямку, акуратно ступаючи на каміння, з яких сипалась земля.
Застаріла будівля стояла на самому кінці вузького, тонкого мису, який, подібно до вказуючого персту, опирався в океан. Усипана смуга була сього кілька метрів в ширину, і з двох сторін ревіли хвилі, які розбивались об хвилі. Місцями стежка була настільки засипана камінням, що Соні приходилось перебиратись через них майже повзучи.
Вона не могла ясно сказати, що товкало її йти по цій небезпечній стежині в таку ніч. Соня розуміла, що якщо хто-небудь, хто бажає її зла чи смерті, зустрінеться зараз, вона опиниться в крайній безвихідній ситуації. Трагедії не уникнути. Але інстинкт підказував їй, що вона за мить від розгадки таємниці, яку вона вирішила розгадати. Соня вперто йшла, щоб подивитись на того, хто ховався в домі. Рей говорив, що будівля давно не використовується. А якщо це так, то хто може бродити тут так пізно.
Зненацька Соня зупинилась, як вкопана. Від темної плями дому відділився вогник. Хтось вийшов із дверей і зупинився прямо перед нею.
Чорний силует людини наклонився, потім різко підняв руку в якій була лампа.
Соня з благодатністю і з полегшенням здихнула.
- Пол, - тихенько покликала вона і пішла йому на зустріч.
Соня не вспіла добігти всього кілька кроків, як зненацька зашпорталась і впала б, якби Пол теж не пішов їй на зустріч. Він своєчасно витягнув обидві руки, і вона прямо впала в його обійми.
Соня заглянула йому в очі, але не знайшла там нічого доброго.
- Що ти тут робиш? – спитав він.
- Я… йшла… за тобою, - задихаючись, проговорила Соня. – Точніше йшла за твоїм вогником. Пол, що сталось?
Соня побачила, що обличчя Пола було сильно збентежене. Вона подивились на дім. Пол обернувся разом з нею.
- Я не був тут років шість чи сім, - сказав він і голос його несподівано здригнувся. – Але тоді я був впевненим, що там не було мертвеців. А зараз я знайшов три могили. Прямо всередині, в земляній підлозі.
Соня охнула від жаху і здивування.
- О, Пол! Цього не може бути…
Він легко потягнув її за собою. Подальше від дверей, до кучі навалених камінь, де можна б було сісти. Соня зручно сіла, спершись на його руку, від якої виходило тепло.
- Я хотів дочекатись завтрашнього дня, щоб тобі все пояснити. Я думав, що до цього часу вспію вивезти Юлю. Мені здалось, що буде краще, якщо ти нічого не будеш про це знати.
- Юля? Але до чого вона тут? Невже ти віриш страшненьким казочкам?
- На Юлі лежить прокляття, - гірко сказав Пол.
- О, Боже! Я в це не вірю, - заперечила Соня.
- Ти думаєш, я хочу в це вірити? – голос Пола був сумним. Він здихнув дуже тяжкою. В цьому зітханні відчувалось безнадійність. – Ще перед смертю батько в один із рідких моментів, коли він був в здорову глузді, застерігав, щоб я не мав дітей. Він передрікав, що прокляття перейде і на них. З того самого дня, як народилась Юля, я жив, як в жахливому сні. Я боявся… боявся, що його передрікання справдяться.
Пол замовк. Він сидів і дивився на океан. Його очі були наповнені сумом. Соня мовчки сиділа і ждала.
- В ту ніч, коли загинула моя дружина, мене не було на острові. Сьюзан була в своїй кімнаті. Вона увесь час пила снодійне, різні заспокійливі таблетки, і всі були впевнені, що вона заснула на всю ніч.
Пол провів долонею по лобу, витираючи піт і продовжив:
- Зненацька Сьюзан почала кричати вона почала кричати так голосно, що її було чути в цілому домі. Марія перша добігла до її кімнати. Було пізно. Сьюзан уже впала з балкону. Вся кімната була в крові. Вся постіль в крові… Все виглядало так, ніби на неї напали коли вона спала. В жаху вона прокинулась і в паніці чи в шоці, скочивши з ліжка, кинулась з балкону.
Соня від жаху закрила очі, згадуючи про висоту. Перед її очима були каміння і ревучі хвилі, скрізь їхній шум, їй здалось, вона чує надривний перед смертельний крик Сьюзан.
- Першою думка Марії була: чи не сталось нічого з Юлею? – продовжував Пол. – Все зрозуміло, вона вірна дівчинці. Марія вмить поспішила в її кімнату. Те, що вона побачила там, настільки налякало її, що вона закрила двері і вирішила дочекатись мене у внутрішньому дворику. Коли приблизно через годину я приїхав, вона відвела мене прямо в кімнату Юлі. Моя дочка спала сном ангела, а губи, обличчя і нічна сорочка були повністю в крові.
- Коли ми знайшли тіло Сьюзан, ми побачили ранку на горлі. Звичайно, я був змушений про все розказати мамі і брату. Все, що я бачив… - Пол здихнув. – Ми запитали Юлю про все, як можна обережніше, але вона нічого не пам’ятала. Здається, що пам'ять хтось стер. Вона взагалі нічого не змогла розказати.
- Господи, який жах…- проговорила Соня. Відчуваючи, що у неї крутиться голова і тремтять руки.
- З тих пір, - сказав Пол, - я живу, обійнятий страхом від жаху, що моя донечка перебрала сімейне прокляття. Я роблю все, щоб такого більше не сталось. Ось чому я сплю в її кімнаті, ось чому її двері під замком. Тепер вона не може нікого вбити, крім мене… Якби я знав, то не дозволив би тобі приїхати, але моя мама переписувалась з тобою, а коли ми почали сперечатись, сказала, що дівчинці потрібна якась освіта, якщо я не хочу, щоб вона на все життя була просто звіром.
Пол гірко посміхнувся.
- Звичайно, це було тупо. Я намагався уникнути того, що рано чи пізно все рівно би зробив. Неподалік, на континенті, є клініка. В ті дні, коли в тата були самі тяжкі приступи, ми відправили його туди. Я договорився з ними, вони готові прийняти Юлю. Я збираюсь привести її рано в ранці.
- Невже потрібно… везти її туди? – спитала Соня.
- Так, це саме правильне рішення. До того ж, це не погана клініка. Я це знаю… Дівчинка там буде вчитись, за нею буде постійний догляд. Можливо, їй чимось допоможуть.
Соня знала, що Пол має рацію. Це був єдиний розумний вихід. Але душа була не місці. Її серце боліло за дівчинку.
- Мені тяжко в це повірити, - крізь сльози проговорила Сьюзан.
Несподівано і різко Пол сказав:
- Це ще не все…
Вона подивились на нього. Срібні очі примарно блищали в місячному світлі.
- Що?
- Юля не могла все це зродити одна, - Пол махнув рукою в сторону покинутого дому.
Соня схопилась за горло – різкий приступ нудоти нагадав їй про жахливе відкриття Пола. Трупи дівчат, які були закриті в земляну підлогу.
- Так значить…
- Це діло рук чоловіка.
- Франц… - невпевнено продовжила Соня.
- Це за розумно для нього. У нього думки варвара. Він просто б викинув трупи в океан. Ні. Їх зарив той, на кому лежить проклята лапа Ленгдонського Звіра… А значить…
Якийсь час вони сиділи в повній тиші. Нарешті Пол встав і допоміг встати Соні. Через кілька секунд він сказав:
- Візьми, - сказав він, протягнувши їй лампу. – Тобі потрібно повертатись. Скажи Марії, щоб вона розбудила мою маму. Потрібно все їй розказати. І будь обережна.
- А ти? – спитала Соня.
Він ніжно посміхнувся, побачивши тривогу в її очах.
- Я прийду. Мені потрібно побути одному. Кілька хвилин.
Пол, як дівчинку, розвернув Соню на місці і легко підштовхнув вперед.
- йди і будь обережна.
Соня не стала обговорювати його бажання побути одному, тому розуміла, яким шоком для Пола є його відкриття, і що йому потрібно деякий час, щоб привести в порядок свої думки і почуття, прийняти якісь рішення.
Соня подумала, що їй прийдеться привикнути до того, що Пол не завжди буде біля неї. Він не завжди буде потребувати її. У всякому разі, його бажання не завжди були видні, помітні. Він не з тих, хто виливає душу.
Соня йшла назад набагато швидше. В одному місці вона обернулась, щоб подивитись туди, де повинен бути Пол, але ніч повністю сховала його силует, і Соня могла тільки догадатись про те, що він десь поруч.
Вона дійшла вже майже до самого дому, як звідкілясь, із темноти, видноти вискочив Рей. Це сталось так швидко, що Соня спочатку відчула, як хтось схопив її за руку.
Вона поривно закричала, але судома страху перетягнула їй горло. В темноті почувся тільки наляканий хрип. Лампа випала із рук, спалахнувши спиртом, який розлився і погасла.
- Що ви тут робите? – задихаючись, прошептав Рей. Він міцно тримав її за руку і дивився прямо в очі.
- Я тільки… - почала Соня, але страх настільки заполонив її, що слова застрягли в горлі.
Рей подивився в ту сторону, звідки вона прийшла. Вдалині ледь-ледь було видно білі стіни старого дому. Рей перевів погляд на Соню в очах світилась щось непоясниме.
- Значить, ви все ж таки знайшли те, що там?
Соня була в полоні страху. З жалібним криком, вона вирвалась із рук Рея і втекла.
ID:
347404
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.07.2012 00:58:02
© дата внесення змiн: 01.07.2012 00:58:02
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 19] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
