Вранці Соня прокинулась з відчуттям страху. Дім здався їй ще більш сірим і страшним, ніж зазвичай. Вона встала і відкинула занавіски. Над свинцевим полотном океану нависло тускле темне небо.
Після заняття з Юлею Соня нашвидкуруч пообідала і, прихопивши з собою книжку, вийшла на внутрішній двір.
До того часу сонце вже успіло розігнати хмари, Соня з надією подумала, що невелика прогулянка на свіжому повітрі піде їй на користь і вона позбудеться від темних думок.
Але вона не змогла заставити себе читати. Думки увесь час відволікали її. Нарешті Соня закрила книжку і, взявши її у руку, направилась до воріт, від яких в різні сторони острову розбігались стежки.
Доріжка, яку вона вибрала, вела до самого пляжу, але Соня не стала заходити дальше обривистого масиву, пам’ятаючи застереження про небезпеку під час приливів.
У повітрі починало пахнути весною, але вона проходила в ці місця дуже довго. Зелень трави і молодих листочків була ледь помітні серед чорних гілляк, які блищали ніби полаковані від постійної вологи і холоду.
Та все ж, весна наступила. Це чулось і в повітрі, і в запашних квітах, і в …
Десь за спиною несподівано хруснула гілочка. Соня налякано повернулась і побачила Пола, який наближався. Він йшов по-ходкою чоловіка, який вийшов не на прогулянку, а по важливій і, можливо, не приємній справі.
Соня пригадала, як він попереджував, щоб вона не виходила із внутрішнього двора, і подумала, що тепер, Пол розгнівається.
Не дивлячись на те, що на його обличчі не було посмішки, очі були добрими.
Соня мовчки очікувала його. Вона не раз ловила себе на тому, що у його присутності її серце шалено калатає в грудях, а сама вона починає вести себе, як дівчинка зі школи. Соня могла тільки надіятись, що її емоції не дуже сильно її видають.
- З того місця відкривається прекрасний вигляд, - Пол нарешті підійшов до неї і показав кудись а сторону.
Соня нічого не сказала у відповідь, а просто пішла в слід за ним. Вид, який відкривався з обриву, справді був чудесним.
Перед нею, як на долоні лежав увесь острів, а по бокам довгі океанські хвилі лизали його обривисті береги.
У хорошу погоду звідси видно континент, - сказав Пол вказуючи рукою туди, де в тумані ховався інший, на другій стороні, берег.
Але Соня дивилась в інший бік. Вона на мить кинула погляд на Пола і була здивована, наскільки м’яким стало його обличчя. Здавалось, він помолодшав. Соня зрозуміла, наскільки дороге йому це місце, і поспішила відвести погляд, щоб Пол не замітив, що вона дивиться на нього в такий момент.
- Ви вибрали для себе дуже страшні книги, - сказав Пол після довгого мовчання.
Соня з подиву подивилась на нього.
- Ви що, обшукали мою кімнату?
Пол посміхнувся і помахав головою.
- В цьому не було необхідності, ви ж були в бібліотеці, і після вас на полицях залишились порожні місця. Так що мені було не важко догадатись, що вас зацікавило.
- А мені здалось дуже дивним, що у вас так багато книг саме на таку тему, - впевнено сказала Соня, дивлячись йому прямо в очі.
Він довго дивився на неї, ніби не мав слів. Але все ж сказав:
- Так, звичай ж, вас справді дуже важко налякати. Йдемо туди, - він показав на великий валун, який лежав трішки дальше, і взяв її під руку.
Пол зняв куртку і, не слухаючи заперечення, розстелив її прямо на каміні, щоб Соня змогла сісти. Вітер тріпав шарф навкруг шиї Пола і грався його волоссям, але він, здавалось, нічого не відчував.
- Ще коли ви приїхали до нас на Перлю, я попереджав вас. Що ми не схожі на інших людей, - почав Пол. Він стояв, засунув руки в кишені джинсів, щоб якось зігрітись. – Ленгдони не завжди жили в такій самотності, як тут на острові. У свій час вони володіли великими будівлями і великими землями, які знаходились у різних країнах.
Історія сім’ї мого прадіда походить з того часу, коли Британія ще не існувала, як така, хоч завжди називав себе британцем. Його дружина була із сім’ї яка жила в Польщі, і, якщо я покажу вам карту її володіння, то ви скажете, що вона володіє Балканами. І так воно трагічно і було.
Пол на секунду затих, і Соня, розуміла, що повинна щось сказати, і співчутливо сказала:
- Ви так багато втратили… Такі великі гроші!
Пол невесело розсміявся.
- Так. Примудрились це все втратити. Зараз я продаю наш лондонський особняк і володіння в Шотландії. Це дозволить повністю погасити суму залога за Перлю, і ще трішки залишиться, так що нам хватить на життя, якщо будемо економити.
- Але ж гроші, які вам лишились…, - Соня проговорилась. Вона почервоніла від сорому. Таких помилок неможна допускати, і вона продовжила:
- Наскільки я розумію, ваша дружина була теж не із бідних.
Пол суворо подивився на неї.
- Її грошей все-одно не вистачило, - після довгої паузи сказав він.
Погляд Пола був напрямлений поверх голови Соні туди, де над океанськими просторами клубився густий туман.
- Гроші, точніше, їх відсутність – тільки частина проблеми. – продовжував Пол. – Ви хочете знати чому у нашій бібліотеці так багато книг про вампірів? Та просто тому, що я зобов’язаний знати більше, проте що переслідує нашу сім’ю із покоління в покоління.
Розумієте, міс Берк, вони є в нашій сім’ї. Я маю на увазі, вампірів…
Соня не чекала такого повороту долі. Жах найшов на неї вмить. Рот відкрився сам пособі, але сказати нічого не змогла.
- Ні… - ледве сказала вона. – Це ви напевно так жартуєте…
Пол помахав головою.
- На превеликий жаль, не жартую.
- Але я думала, що вампіри – це щось із середньовічних легенд.
- Відразу після Першої Світової війни в Німеччині проходило дуже шумне судейська справи, - сказав Пол. – Другий процес був у Великій Британії в 1949 році, а в 1952 в Італії був викопаний труп жінки, яка померла тридцять років назад. Так ось, тіло її чудово збереглось, а при відкритті із неї текла свіжа кров.
Пол знову посміхнувся, побачивши, наскільки Соня зворушена, але на цей раз його посмішка була доброю.
- Я розказую вам ці речі лиш для того, щоб ви повірили мені. Не потрібно сміятись над вампірами. Вони були, є і будуть.
Він знову на секунди затих, ніби щось передирав у розумі, потім, поставив одну ногу на камінь, почав говорити, ніби читав лекцію.
- Слов’яни називають його вурдалаком, мадяри – вампіром. Вампір асоціюється з кажаном.
Колись вампір асоціювався із совою.
Як би його не називали, вампір по-справжньому став центром уваги в Європі тільки до сімнадцятого століття. В цей же час були чутки і легенди про них. Як були періоди по-мішання на відьмах і періоди полювання на них, так і були періоди лапання вампірів. Але без всіх тих вигадок це питання вже стояло на першому місці того часу.
Так що вампіра заочно охрестили демоном, який вселяється в тіло мертвої людини або випиває душу померлого, за ті чи інші гріхи осудженого на те, щоб вічно скитався в ночі. Обидва ці варіанта у перетворення вампіра прекрасно вписувались під час обрядів типу Дня Всіх Святих, Самена, Мертві душі. Взагалі, існують багато ритуалів, які присвячувались воскресінню МЕРТВИХ.
Але ці всі легенди служили лиш для того, щоб пояснити появлення речей, які люди не розуміли. То, що ми можемо сміло відкинути всі ці вигадки, не означає, що ми можемо відкинути сам факт, про їхнє існування. Повірте, не потрібно було міфологічних вигадок про вампірів, якби їх не було взагалі.
Пол на хвилинку замовк.
Зненацька вітер з гнівом вдарив їх в обличчя, як ніби застереження, що духам Перлю не подобається такий ГРІХ.
Соня запахнула плащ, здивувавшись, що її не було холодно до цих пір.
- Гаразд, а як ви можете пояснити, що таке вампіри? – спитала Соня. Перший шок і недовіра, поступились місцю тривожному інтересу.
- Потрібно бачити реальне під шаром брехні, - почав Пол. – Більша частину, яка описує вампіризм не являється вампіризмом.
Дуже часто відповідь ховається в передчасних похоронах або похоронах людини, яка знаходиться в комі чи каталепсії. Цілий ряд подібних випадків зафіксованих на початку нашого століття, а в ранні часи, коли знання людей були малими, я думаю, такі випадки ставались частіше. Інколи людину ще не вспівали поховати, - він міг ожити посеред похоронної церемонії, але подібні речі недалеко було щастям, тому що, це початок вампіра.
Все це дуже сильно підігрівалось церквою. Любий злодій чи просто нелюбима людина могла стати вампіром. Не забувайте ще про тих людей, а це ціле населення, яке повністю готове знищити щось незвичайне або просто незрозуміле їм. Так виходить, що ці богобоязні і добрі люди могли навести страшні нісенітниці що ти відьма на стареньку бабусю, чи назвати вампіром ні в чому невинного інваліда, урода, чи просту людину з рижим волоссям чи заячою губою.
Лихорадка на вампірів з часом співпадають із чумою, яка несла довгу і мучену смерть. Подивіться на симптоми чуми – ніби з людини випили всю кров… І щоб не робив лікар, все марно, людина помирала. Подібне на романи, які лежать у вас в кімнаті?
- Так, - погодилась Соня. – Але це все, що ви розказували, просто пояснює міф про них, про вампірів. А ви кажете, що вини існують реально.
Пол кивнув головою. Було видно, що Соня розуміє його, а не просто слухає.
- Існували. Не забувайте, що навряд з всіма цими страшними казками існували і різні форми психозів, ментальних аберацій, якщо бажаєте. Можливо, що багато психічних сказів люди ставали вампірами після якогось там бунту.
Соня підібрала його думку:
- Після кожного жахливого злочину знаходилась пара психів, які робили признання в тому, що ніколи не робили. По-моєму, це дуже подібне на те, що ви розказуєте. Очевидно, вампіри просто були в моді, якщо можна так висловитись, і найшлись ще пара психів, які почали себе називати вампірами.
- Ви маєте рацію, - погодився Пол. – Я впевнений, що так і було.
Але річ в тім, що насправді існують люди яких тягне до крові і це підтверджено багатьма психіатрами. Крім того, існують ще інші психічні розлади, які тісно пов’язані з вампіризмом, - некрофілія, наприклад, чи некрофагія. Експерти продовжують називати його вампіризмом, інколи псевдовампіризмом і дуже рідко гемотомія. Наскільки ч розумію, це одна із форм параної.
В легких формах хворий уявляє себе вампіром, можливо, навіть мріє про здійснення культу вампіризма. А при більшій формі хвороби така людина від фантазії може перейти до діла, яку виконує справжній вампір.
Пол про щось задумався. Здавалось він шукає вірні слова, перед тим, ніж казати щось дуже важливе. Нарешті він заговорив:
- Колись у нашій сім’ї був подібний випадок: нерідна тітка когось із далеких родичів була вбита як вампір. Одному богу відомо, в чому була її істина вина. Можливо, їй подобалось ловити метеликів на поляні. А комусь здалось це дивним. В любому випадку відомо, що її прокололи серце…
Але не забувайте, що сім’я була дуже впливовою. Свого роду хазяїни дому. Якщо ви розбираєтесь в людях, ви повинні розуміти, що їх ненавиділи і боялись за те, що вони були багатими, притому казково багатими в країні, де всі дуже бідні. Вампіризм був прекрасним шансом вилити ненависть, і обвинувачення впало на тітку. Через цю подію, на нашу сім’ю впала чорна пляма. Від сорому покінчив з собою її кузен, і це тільки підлило масла у вогонь. В той час самогубство рахувалось чимось і ряду виходячих темних сил, а значить, автоматично укріплює обвинувачення. Протягом цілого нашого покоління на нашу сім’ю дивились як на стадо вампірів.
- Яка жорстокість, - сказала Соня. Вона на хвилину уявила, яким прокляттям мало стати подібне обвинувачення. Пол посміхнувся їй, і в його посмішці була благородність за співчуття.
- Так, справді. – сказав він, - Звичайно наша сім’я стала почувати себе ще вище, але нам прийшлось замкнутись всередині власних стін.
Деякі сім’ї емігрували, ось чому, ми живемо тут, в Америці. Хоч наша сім’я була трішки божевільна… Один добрий дядя врешті збожеволів від сімейних легенд, і, вдав з себе вампіра, погнався за парою християнок. Все закінчилось тим, що його житло було спалено до тла.
Пол зітхнув.
- Звичайно, - продовжував він, до того часу, як ми приїхали в Штати, від родини не залишилось нічого і всесвітня погоня за вампірами закінчилась сама пособі, але легенди продовжували жити, особливо всередині сім’ї. І тут ми підходимо до долі мого батька.
Соня мовчки чекала, коли Пол збереться з духом. Вона розуміла, наскільки тяжка буде розмова.
- Його головний мінус – слабкий характер. Добавимо те, що він вирішив іти послідам свого батька, тобто мого дідуся, людину з залізною волею і дуже сильним характером. Але, ні мій батько, ні його рідний батько не були готові взяти на себе всі його справи. Все пішло на пере-косяк.
Батьку здавалось, що ми прокляті. І тут його брат робить самогубство. Пізніше ми дізнались, що це лиш нещасний випадок, але в той час батько прийняв смерть брата як злий знак і на цьому перестав супротивлятись життю.
Він сильно запив, почав вживати наркотики. Фактично, здався… Але самим страшним для батька було те, що він десь підсвідомо думав, що він вампір.
Із-за цього всього нам прийшлось виїхати на цей острів. Наші фінансові справи стали поганими. Звичайно, наша мама робила все, що могла, але в неї не було опиту в керуванні хазяйством і нерухомістю, і до того у неї було на руках двоє дітей – я і мій брат Рей. Зрозуміло, що все рухнуло. Одне за іншим стали продаватись, закладатись, а то просто віддаватись за борги наші володіння.
Очевидно, Полу більше не було що розказувати. Він надовго замовчав, а Соня сиділа поряд з ним, задумливо дивилась на воду.
- Пробачте мені. Це дуже тяжка і страшна історія, - сказав Пол, повернувшись до Соні. – І все ж я дуже рада, що тепер ви знаєте все.
- Але це все в минулому, - промовила Соня. Від хвилювання вона навіть скочила з каміння. – Все закінчено! Чому ви дозволяєте старим легендам керувати своїм життям. Вся ваша сім’я несе на собі це прокляття протягом кількох століть, і з цього випливає, що все дійсно закінчено?
- Що якщо трагедія знову повториться? Звідки мені знати, що це прокляття не перейде на моїх дітей?
Пол говорив з таким жаром, що Соню вразило сила його почуттів.
- Але це неможливо! – Соня в хвилюванні заломила руки. – Нема гарнішою дівчинки, ніж ваша Юля, і нема нікого… нікого… Соня хотіла сказати краще, але слова застрягли в горлі. Вона відразу зрозуміла, що це не так. Юля не була нормальною, просто тому, що жила не нормальним життям, а ще вона казала щось про Ангелів…
Вона відразу пригадала засув на дверях і попередження Пола, щоб Соня не залишалась з Юлею наодинці.
По очам Пола Соня зрозуміла, що той догадався, про що вона думає.
- О, ні! – Цього не може бути. Ви просто попали під вплив легенд. Юля відрізняється від інших дітей тільки тим, що живе по-іншому. Вона не може бути психічно відсталою. До того ж, подібні речі не передаються в спадок.
- Не передаються? Звідки вам знати? – Пол виглядав дуже розсіяним. Він ніби просив, щоб Соня допомогла йому подавити сум в душі, але вона схопила свій шанс.
- Але… але вона нічого такого не зробила… Гримаса жаху полонила обличчя Пола. Соня подумала, що Пол пригадав щось страшне. Він зненацька посунувся від неї, а потом – Соня не успіла навіть усвідомити, як це сталось, - Пол зіскочив з каміння і швидким кроком попрямував вниз по стежині, залишивши Соню на одинці з її тяжкими думками.
Вона стояла так, дивлячись йому вслід. В першу секунду їй хотілось догнати Пола, щоб якось втішити його, але вона знала, що Пол не відноситься до тих, кого потрібно втішати. Коли він захоче бути поряд з нею, він сам прийде.
Пол пішов, забувши куртку. Соня зняла її з каміння і швидким кроком направилась до будинку. Повітря ставало ще холоднішим.
ID:
345501
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.06.2012 01:41:25
© дата внесення змiн: 22.06.2012 01:41:25
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 12] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
