До того часу, як Соня і Рей підійшли до пристані всі їхні речі були вже на катері. Більша частина зразу видавала увесь склад: упаковані речі на вішалках із магазину готового одягу, де Соня поповнила свій скупий гардероб, іграшки для Юлі, прості пакети, в яких було куча дрібниць. Але один пакет особливо привернув увагу Рея. Він замітив це ще з причалу.
- Що це таке? Подібне на стіл без ніжок, - поцікавився Рей.
- Це дзеркало.
Рей з скоса подивися на Соню, і їй здалось, що він чомусь почав хвилюватись. Але вже через секунду його обличчя прийняло звичайне веселе вираження.
- Мені і в голову не приходила така думка, що вам не зручно без дзеркала. Але зате це лишній раз підтверджує мою теорію, що красота, яка є у вас, не потребує в ретельного догляду.
- Потребує…
- Дозвольте мені зробити вам одну маленьку пропозицію, - вони вже зайшли на катер, і Рей почав розставляти пакунки по-палубі. – Дозвольте мені підняти цю штуку наверх у вашу кімнату, і я зроблю це так, що жодна жива душа не догадається про це.
Рука Соні, яка подавала пакети, застила у повітрі.
- Рею, - спитала вона з хвилюванням, - чому в цілому будинку немає жодного дзеркала?
Соня не перший раз задавала це питання, але Марія завжди мовчала.
- Це каприз моєї мами, - відповів Рей. – Вона вважає, що, коли не дивитись на себе в дзеркало і не спостерігати, таким образом, за процесом старіння, тоді ти не старієш. У мене в кімнаті, звісно, є дзеркало. Та не тільки в мене. У Пола, у Юлі, у мами… Я не знаю, чому Марія не попередила, що у вашій кімнаті його нема.
Соня не промовила жодного слова.
Вони нарешті всі коробки і пакети пере грузили, і скоро катер відчалив в напрямку Перлі.
В голові у Соні крутились багато думок. Вона із тяжкістю обдумувала кожну із них. По-перше, Рей обманув її, сказавши їй про дзеркала. Йому добре дуло відомо, що ні в кімнаті Юлі, ні в Беатріс Ленгдон дзеркал не було, хіба б їх кудись ховали… “Але навіщо обманювати, це ж дрібниця?” – думала Соня. Може дзеркала, а точніше їх відсутність, щось означає?
Соня знову пригадала гибель Сьюзан. Репліка за реплікою прокручувала в пам’яті свою розмову з Доктором Морісом. Вона відчувала, що залишалась якась недоказана істина. Особливо її хвилювало питання по-поводу таблеток, які приймала Сьюзан в ту ніч. Якщо вже вона змогла проснутись, значить доза, яку вона прийняла перед сном, була не такою вже великою, як всі думають. А якщо так, то як же Сьюзан змогла опинитись на балконі, будучи при розумі, якщо знала, що виходити на балкон небезпечно?
Що могло розбудити Сьюзан в ту ніч?
Соня і сама недавно проснулась посеред ночі, незрозуміло від чого, і вікна теж були відкриті, так що вона дивом не розбилась, ступивши на балкон.
Чи не було це все зроблено спеціально, що Соня ледь не повторила трагічне падіння сестри? А може падіння Сьюзан дійсно було підстроєне?
Але тут у вхід у думки всякий раз приходить питання: ким підстроєне, і з якою метою?
Вона пригадала свою розмову з офіціанткою із кафетерії. Що могло статись з тими дівчатами, які приїхали працювати на Перлю? Може, у всіх цих плітках грала роль не приязність людей до АРИСТОКРАТИЧНОЇ сім’ї і вони вирішили свою злість зірвати на Ленгдонах?
А може, одна дівчина хотіла втекти від батьків, сказавши їм, що найнялась на роботу, а друга могла затонути по-своїй дурості, і Ленгдони тут ні до чого. А може, що всі інші дівчати виїжджали з острова цілими, а жителі Грендіз Лендінг не знали про це.
“Сумніваюсь… - говорила вона про себе. – Жителі містечка всім своїм видом показують, що відносяться до Ленгдонів дуже обережно ”.
Думка, що це все пов’язане з вампірами, здавалась їй наївною і тупою. Доктор Моріс правильно сказав її сьогодні. Вона за багато дала волі фантазії.
Перериваючи її думки, Рей спитав:
- Чому ви так притихли?
- Просто думаю, - відповіла Соня, - Скажіть, чому міські люди бояться працювати на острові?
- Ха-ха! Значить, міські жителі вже успіли залякати вас всякими містичними історіями про Ленгдонів? – посміхнувся Рей. – Ну що ж, любове моя, розказуйте, що вже вам наговорили? Вони розказали, що ми печемо га вогні юних незайманих дівчат, а потім їмо їх? Може розказали, що я – граф Калісто, і темні магічні сили роблять мене безсмертним?
Соня розсміялась. Сам цього не підозрюючи, Рей висміював її власні темні думки.
- Нічого такого, звичайно, вони не говорили, але неможна сказати, щоб горіли бажанням попасти до вас на острів.
Рей змахнув рукою.
- Ми їх і не чекаємо, - сказав він.
Але Соня не збиралась так просто здаватись.
- Але повинно бути ще щось. То, що відштовхує їх, - сказала Соня.
Рей довго і уважно дивився на Соню.
- Ви ж говорили з Ліз Доналд, - не то сказав, не то спитав він.
- Можливо, хоч я її не знаю.
- Офіціантка із маленького кафетерію, - сказав Рей і посміхнувся у відповідь на холодний тон Соні. – Я просто був на іншій стороні вулиці і не зміг не замітити, як ви з нею п’єте каву і про щось розмовляєте. А я ж добре знаю казки, які вона любить розказувати. Ви ж узнали про зниклих дівчат?
Соня почервоніла.
- Так, - призналась вона.
- Добре, якщо вам стане від цього легше…, - Рей відвернувся від Соні, так як повинен був розвернути катер – вони вже майже приїхали. – Одна дівчина із села поблизу Грендіз, справді, деякий час працювала у нас, а потім втекла. Ми не могли сказати її батькам, але мама була впевнена, що у неї був десь неподалік хлопчик. Одного разу, це було за день до її зникнення, вона получила лист. І мама, і Франц можуть це підтвердити. Ось вам перше таємниче зникнення. Дальше – більше. Друга дівчина, яка прийшла до нас працювати, втопилась, коли каталась на човні. Я ж попереджував вас про те, що у нас дуже небезпечні приливи, якщо пам’ятаєте… Так ось, її теж попереджували, але вона, очевидно, вирішила, що знає про все краще від нас. Ось і сталось, що відразу за першою зниклою дівчиною зникла і друга. Це і стало поводом про темні слухи про нашу сім’ю.
Вони причалили. Рей вибрався на плити і перш, ніж дозволити Соні вийти, міцно прив’язав катер, потім галантно подав її руку.
- А як бути ще з двома?
- Мм-м! – його брови підняли уверх від здивування, - Та ви получили увесь секретний пакет про нас! Запевняю, і тут нема ніякої драми. Обидві просто звільнились і поїхали. Мені здається. Їм було не до смаку наше життя. Багатьом наше життя не до смаку, особливо милим юним леді. Мені дивно, що ви тут так довго робите? Інтересно, що ж вас так приваблює на Перлі?
- Можливо, ваша галантність, - сказала соня, посміхнувшись Рею.
Але Рей не посміхнувся.
- Ні, не моя галантність…
Тема про вампірів знову стала актуальною і до того ж несподівано.
Вечорами в домі було дуже тихо. Беатріс Ленгдон давала Соні уроки вишивання, і та інколи вбивала час вишиванням. Але все частіше Соня читала по-вечорам читала книжки. В домашній бібліотеці Ленгдонів були тисячі томів відомих письменників, так що Соня завжди могла знайти для себе щось цікаве.
У той вечір, коли вони повернулись з міста, вона вирішила підшукати щось новеньке і цікаве.
Соня спустилась в бібліотеку і стала ходити вздовж стелажів, які були забиті книгами, не знаючи, що вибрати. Нічого з того що стояло на полицях, не було цікавим. Соня підняла голову вверх і подивилась на самі верхні полиці, які були дуже високо, щоб зняти з них книгу.
Крім того, книги чомусь були посунуті так глибоко, що було неможливо прочитати їхні назви. В кутку бібліотеки стояла дерев’яна драбинка. Соня посунула її і вилізла на верх.
Слово “вампіри ”, здавалось, ніби само вилізло на очі Соні. Соня взяла книжку і подивилась на обкладинку. Заголовок говорив сам за себе. “Варні – вампір. Книга небезпек ”. Один із грошовитих романів минулого століття. Соня поглянула на титульний лист. Роман написав якийсь Томас Прест аж в 1847 році. Соня посміхнулась і поставила книгу на місце.
Поряд стояв і ще один том: ”Дракула ”, роман, написаний ірландцем по-імені Брем Стокер. Соня не потрібно було знімати її з полиці, щоб догадатись, що річ – про вампіра. Наступною книгою в ряду стояв том Монтяго Самерса. Книга називалась “Вампіри: Предки і Нащадки».
Соня пробіглася очима по-полиці. Вся верхня частина бібліотеки була відведена книгам про вампірів.
Вона стояла хвилину не рухаючись і просто думала, не знаючи, що їй вибрати. Потім одна за одною почала знімати різні книжки. Коли Соня набрала стільки, що ледве тримала їх в руках, вона спустилась з драбини і відправилась до себе в кімнату.
Прийшовши туди, зона щільно закрила двері на засов і перевірила, чи закриті вікна. Потім не поспішаючи розвела вогонь у каміні і сіла напроти читати.
Вона почала з ”Дракули», тому що догадувалась, про що книга. Автору вдалось описати досить правдиву і вклав великий художній образ і душу в кошмарного монстра, який жив в замку, в темних лісах Трансільванії. Соня навіть уявила собі ту істоту таким, яким описував її автор, говорячи вустами свого героя:
“Переді мною стояв високий старий чоловік із вибритим обличчям і сніжно-білими вусами. Він був одягнений в чорне: з ніг до голови. Він поривчасто рушив до мене і, протягнув свою руку, зжав мою зап’ястя з такою силою, що я не зміг стримати гримасу болі, яка ще посилювалась від того, що його дотик був холодним, як лід. Це швидше був дотик МЕРТВОГО, а ніж ЖИВОГО.
Його обличчя було по-мертвому білим, навіть з відтінком синього, з тоненьким і красивим носом. Лоб його був високим, а волосся, не дуже густе на висках, було довге і красиве. Брови теж були густими і майже сходились на переносі, а закритий рот був виражений так, що здавався дуже жорстоким.
Дивні гострі ікла налазили на зуби, і щось в цих іклах було дивне… Вуха його були гострим кінцем до верху…, а ще було дивно, що у цього чоловіка росло волосся на руках.
Нігті були тонкі і гострі, і в очах графа сіяло щось нелюдське ”.
Соня знайшла, що на той час графу Дракулі було чотириста років. Він керував вовчим стадом і мав спосібність перевтілюватись не тільки в кажана, як собі думала Соня, але і у вовка, в туманний місяць і навіть в морозну пилюку.
Що ж, думала Соня, дуже темна людина, щоб стати героєм готичного роману минулого століття.
Вона відклала цю книгу, щоб взяти другу. Перед нею був Монтяго Самерс.
“… він вселяється в чорні душі і сам керує містичними і жахливими…, і все ж вампіра неможна називати демон…” Самерс писав пізніше. На книзі стояв 1928 рік. Наше століття, але Соня все-таки не могла для себе вирішити, настільки книга правдива, а хто в ній видуманий.
Коли Соня краще роздивилась, що за книги вона взяла з полиць, вона була дуже здивована. Виявляється вампіри приваблювали і деяких відомих авторів. Перед нею був Гете(“Коринфська Наречена) і Вальтер Скотт з його перекладеною баладою Бюргера “Леонора», Саута та його “Талабой” і Лорд Байрон - “Вампір”, а збірка вибраних творів під назвою “Смерть від кохання” Теофілія Готьє, історії М.Р. Джеймса і Є.Ф. Бенсона, уривки із Бодлера, Да Сада і Фану.
Народження вампіра пояснювався в іншій книзі, як “…плід зачинає Диявол, т.і. в образі змії, як Гада, і Відьми у злі, з змією шиплячою…”
Соня відкрила Байрона і прочитала:
Вампиром мерзким из могилы
Ты встанешь, чтоб кровавой тьмой
Заполонить свой край родной
Мабуть, вампіри були такі ж старі, як і людство. В книгах робились згадки навіть на Овідія, і Соня пригадала, що знаменитий Одіссей віддавав свою кров в тіням із підземного царства Аіда. Але лиш до шістнадцятому столітті розвіяні міфи стали формуватись окремо, і цей час появилась окрема течія для цих істот.
Найбільше вампірів було на Балканах і в Східній Європі – Угорщина, Румунія, Албанія, Польща.
Соня відірвалась від книги і стала дивитись на палаючий вогонь в каміні. Може Ленгдони з Балкан? Але ні, їхнє прізвище було чисто англійським…
Вампіри були відмічені, і їх було можна легко впізнати. Від заячої губи до червоно-рижого волосся. Були і методи дізнатись, де знаходиться його хатка:) Наприклад, маленький хлопчик з чистою душею і тілом, повинен сісти на коня, причому кінь мав бути вороним. Хлопчик їхав по-кладовищу, і якщо кінь відказувався переступати якусь могилу, значить там спочиває вампір.
Спасіння від вампіра теж приходило різними шляхами, починаючи від бузка і до розп’яття. Серед інших рецепторів згадувались часник і, крім того – свячена вода.
Одна річ особливо навела страх на Соню. В книзі було сказано, що вампіри не переносять дзеркал навколо себе і ніколи не тримають їх в себе в домі. Деякі автори писали, що у вампіра нема відображення, інші писали, що дзеркало відображає душу, і на ньому може залишитись обличчя вампіра.
Соня закрила книгу і знову почала втикати на камін. За вікном був сильний вітер, і Соня відчувала, що їй холодно, не дивлячись на ярко палаючий вогонь. Вона роздягнулась і лягла в ліжко, перед тим провірила засов на дверях. Але сон був
ID:
345500
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.06.2012 01:40:37
© дата внесення змiн: 22.06.2012 01:40:37
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 11] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
