Соня зовсім забула про пропозицію Рея піти на полювання. Цю тему знову почав Пол.
- Мій брат каже, - почав він якось вечором, звертаючись до Соні, - що вам буде цікаво піти не полювання на дикого кабана.
Соня кивнула головою.
- Так, – погодилась вона мені здається це буде цікаве видовище.
- Ви полювали раніше?
- Ні, але я чудово почуваю себе в сідлі, - але без гордості призналась Соня.
- І до того, я ж просто буду дивитись зі сторони.
- Спостерігати зі сторони на полюванні не завжди виходить, - проговорив Пол з посмішкою. Якщо наша матінка погодиться поїхати з нами, щоб за вами дивитись, полювання буде для вас і справді буде великим захватом. Так, що мамо?
Беатріс Ленгдон показала така зацікавлена, ніби вона помолодшала на двадцять років.
- О, з великим задоволенням, - відповіла вона і повернулась до Соні з палаючими очима. – Раніше ми часто ходили на полювання, - заговорила вона як справжній мисливець. – Полювання в цих місцях саме найкраще після Балкана.
Соня була здивована. Їй в голову не приходило, що ця холодна і по-королівськи стримана жінка, яка проводила тихі вечори за вишивкою, може цікавитись такою небезпечною забавою.
- А ви, - заговорила Соня, знову звертаючись до Пола. – Ви що не їдете з нами?
Коротке “ні” було готове зірватись з його губ, але він чомусь задумався. Знову на його обличчі появилась тонка посмішка, і очі наповнені радістю.
- Ви хочете, щоб я поїхав з вами і вас оберігав, міс Берк?
У Соні було таке відчуття, ніби Пол нервує її. Вона подумала, що йому мають бути знайомі відчуття, які відчуває Соня глибоко в душі. Вона надула щоки, але не відвела погляд від Пола Ленгдона.
- Так, - сказала вона дивлячись на нього, - я би дуже цього хотіла.
І в той момент Соня вперше почула його сміх, дзвінкий, заразний сміх, від якого серце сильніше билось в грудях. Картинним помахом Пол підняв бокал і випив до дна.
- Тоді я їду. Відправляємось завтра ранком. Рей просліди, щоб Франц підготовив конів до світанку.
- Твоя дочка теж хотіла поїхати, - сказав Рей.
Пол знов зробився строгий.
- Про це не може бути й мови, - сказав він, знову наповнюючи бокали.
В кімнаті стало тихо, як на кладовищі.
Але Соня все одно продовжувала розмову. Її серце серце шалено билось від думки, що вона може знову розгнівати Пола, але сказала:
- Мені б хотілось, щоб ви змінили свою думки. Я маю на увазі Юлю. Вона може їхати зі мною, і я віддам своє життя, щоб її захистити. Бідненька, вона і так сидить дома завжди.
- Вона права, - підтримала місіс Ленгдон.
Тут в розмову втрутився Рей.
- І взагалі! Я рахую злочином допускати, щоб хтось із сімейства Ленгдонів виростав без участі в полюванні.
Пол, здавалось, не замічав цих реплік. Увесь час він продовжував вивчати Соню. Нарешті він її сказав:
- Ну що ж, ви маєте рацію. Але вам зовсім не потрібно драти її з собою на коня. Я добре виховував свою донечку, міс Берк. Вона прекрасно тримається в сідлі сама.
Перед самим ранком Соню розбудила Марія. Перед тим, як вона вспіла допити свою каву, до нею в кімнату зайшла Беатріс Ленгдон. Соні стало не зручно від того, що вона була іще в ліжку, коли похила жінка вже перебравшись явно чекала її.
В той же ранок Беатріс настільки було манія до полювання що вона заговорила до Соні не так як з працівником, а так як з напарницею.
- Я принесла вам накидку, - сказала вона, протягнувши її свій подарок. – Вона дуже зручна, зручніша, ніж ваш плащ.
Накидка була, до того ж, дуже елегантною, - подумала про себе Соня. Довге, до самих п’ят, шкіряне кап’є, набите бавовною, з високим комірцем і золотим ланцюжком, який висів на шиї, щоб одяг легко відкидався назад і не мішав мисливцю.
Так, це була справжня мисливська накидка, і надівши її, Соня відчула, що в неї прокинувся дух, який прагне до пригод. Вона хотіла надіти джинси, але накидка не позволяла це зробити. Соня зрозуміла – і слава богу, вчасно, - що жінки в домі Ленгдонів не носили.
Коли Соня спускалась до інших, на ній була проста біла блузка і широка трикотажна юбка. Вона була красива і тепла. Рей Ленгдон навіть присвиснув, коли побачив Соню. Пол нічого не сказав, але Соні здалось, що в його очах промайнуло удобрення.
Сам велика затримка сталась через обув. Хоч Соня постаралась надіти самі підходящі туфлі, які дозволяв її маленький гардероб, довелось попросити Марію, щоб вона знайшла щось підходяще.
Коли вони нарешті вийшли на холодне повітря, у Соні на ногах були елегантні, хоч тісні шнуровані чоботи, які доходили до колін.
- Просто тут багато боліт, - пояснила Беатріс Ленгдон. – Якщо ви поїдете в таких туфельках, то до кінця полювання ваші ноги перетворяться на криваве м'ясо.
Тільки тепер Соня побачила коней, хоча знала, що сім’я має конюшню недалеко від дому, за якою стежив Франц.
Це були чудові тварини. Рей сів на вороного коня, для Беатріс підвели карого, а для Соні підвели – мирного, красивого коня, який симпатизував її. Юля посадили на шотландського поні.
Самим красивим був кінь, на якого сів Пол. Тварина була срібної породи. Не білої, не сірою, а іменно сірого, ніби спеціально підібрали під блискучі очі господаря.
Соня відчувала на собі обережні погляди всього сімейства, але була впевнена, що не втратила звички, і, вилізши на коня, звично опустилась в сідло.
Коли вони виїхали із внутрішнього двора, до них приєднався Франц. Пол сказав вперед, і всі поїхали за ним.
Спочатку Соня трималась біля Юлі і не спускала з неї очей, але турбота швидко минула. Пол мав рацію: його дочка справді чудово трималась в сідлі. Кожний сантиметр її тіла, кожна складка її одягу видавала в ній народженого мисливця.
Юля скакала на поні, ніби вони одне ціле. Соня була дуже гордою за дівчинку, ніби це була її дочка, а не племінниця.
Пол впевнено скакав по слідам, які Соня навіть не бачила. Земле потрошку йшла в низ… Вранішнє сонце грало в капельках нічного туману. Щоки Соні почервоніли від холоду, від дихання йшла пара. Вона була вдячна долі за теплу тяжку накидку, яка її накривала.
Скори вони вже були в низу. “Літом тут буде болото”, - думала Соня. Навіть зараз весняна трава була дуже високою і густою, від якої коні рухались повільніше. “Хоч цей острів і маленький, - подумала Соня, - а все рівно потрібно день, щоб його повністю об’їхати”.
Беатріс Ленгдон увесь час скакала біля своїх синів, але зненацька витягнулась і, порівнявшись з Сонею, сказала:
- Охота на кабана має дуже жорсткі правила. Завдяки цьому, це самий хвилюючий вид спорту і самий небезпечний вид спорту.
- Ніколи б не подумала, що охота на кабана, може бути небезпечною, - відповіла Соня. – На картинках вона виглядає без образною.
Беатріс Ленгдон засміялась.
- Забудьте про це, моя мила, а то не дорахуєтесь пару ребер. Вони страшенно швидкі. А розбіжність – це їхня агресивність. Їхні ікла гострі, як бритва. Одного разу я бачила, як кабан відрізав людині ногу одним рухом, а здалеку здалось, ніби він просто зачепив мордою. Такі ікла порвуть ваші черевики, як папір.
Соня дуже уважно розглядала сім’ю.
- Але в нікого нема зброї, - сказала Соня, звернувши на це увагу. Всі три чоловіки мали тільки довгі палиці, а у Пола висів великий ніж.
Беатріс знову засміялась.
- Так і полюють. Точно як в середні віки. Коли мисливиць іде на полювання(а на одного звіра іде тільки один чоловік), він може тільки раз ударити палкою. Убити кабана таким способом майже не реально. Навіть дуже тяжко просто його ранити. Всього один удар, і після цього мисливиць має іти на звіра з ножем. Рана може тільки рознервувати звіра, і потрібно бути дуже мужньою людиною, щоб вийти на чудовисько в одиночку.
Вона глянула в налякане обличчя Соні і, давши волю своїм емоціям, гучно засміялась, потім швидко поскакала в перед.
Підганяючи свого коня, Рей поскакав за матір’ю.
Соня дивилась на скачку матері і сина, силуети яких виділялись на фоні ранкового неба. Пол не став їх доганяти, а продовжував наполегливо іти по сліду. Маленька Юлечка дивилась на цю пара, і в гарячих очах дівчинки Соня читала несамовите бажання приєднатись до їхньої скачки. Соня подивилась їй в очі і строго помахала головою. Юля підкорилась.
Вони зупинились, коли ранок був в самому процвітанні. До цих пір вони не зустріли жодного кабана, але від цього, здавалось, ніхто не був розчарований, і Соня подумала, що вони, напевно, все ще ідуть послідам.
Пол зняв з сідла шкіряну флягу з вином, високо підняв її над головою і, став пити вино, стискуючи її по-іспанськи. Вино лилось тонким струмочком прямо йому в рот. Рей пив так же само.
Соня взяла приклад з Беатріс, яка випила вино з срібного кубка, який подав Пол. Вино було молодим, але міцним. Воно відганяло холод, зігрівало тіло і, коли вони знову сіла на коней, Соня відчула сп’яніння.
Нарешті вони вислідили кабана. Він вискочив із високої трави не далеко від них. Соня притримала свого коня і тихеньким голосом покликала Юлю.
Пол, все іще скакав попереду, махнув Рею рукою, і він, вдаривши коня, поскакав вперед, на кабана.
Кабан виявився величезним. Він був високим і чорним, з головою, яка здавалась не пропорційною до його тіла. Очі його світились, ікла були підняті вверх. Кабан побачивши людей, не став тікати.
Звір кинувся на них. Рей відвів коня вправо і, низько нагнувся з сідла, зачепивши пику кабана, туша якого пронеслась в кількох сантиметрах від його руки. Дерев’яна палиця розламалась на дві частини, а наконечник глибоко заліз в хребет звіра. Беатріс закричала – удар був дуже чудовим.
Звіт спіткнувся, але відразу встав на ноги. Але і Рей так же само швидко зіскочив із коня і кинувся в право. Несподівано його нога застрягла за щось в густій траві, він втратив рівновагу і впав.
Кабан атакував негайно. Соня зажала рот долонею, щоб не закричати. У нею була одна маленька думка: чому Пол не допоможе брату. А звичайно ж, подумала вона, правила охоти не дозволяють.
Рей відкотився в сторону, а його рука, в якій був ніж, описала петлю, підкинувши вверх ікла, трішки наверх і тут же під горло кабана.
Соня побачила, як на траву хлюпнуло щось червоне. Звір пробіг ще кілька метрів, потім спіткнувся, вткнувся мордою в густий кущ і впав. Копита з відчаю рили землю, він хрюкав, але Соня уже все зрозуміла, що з ним вже покінчено. Рей піднявся на ноги, підійшов до того місця, де ще за життя бився кабан, і останнім ударом закінчив своє діло.
- Браво, - закричала Беатріс, заплескавши в долоні. Почувши запах крові, кінь Соні захропів і нервово забив копитом. Франц поскакав до кабана, щоб обробити тушу. Рей знов заліз в сідло. Він глянув на Соню, шукаючи поваги в її погляді. Соня розсміялась і подарувала йому свою посмішку.
- Але це чудово, правда? – закричала Юля. Її обличчя було у великому захваті.
- Чудово! – крикнула Соня.
Тепер черга була за Полом.
Майже відразу із-за кущів виглянув ще один кабан. Пол був готовий, щоб нанести кабану удар. Його палиця була піднято високо, він чекав, що кабан нападе першим, і приготувався нанести удар.
Кабан різко розвернувся і націлився на жінок, а точніше на маленьку Юлю.
Соня, не дивлячись на свої клятви, тільки і змогла, що закричати, а кінь під дівчинкою почав біситись.
У Пола не було часу доганяти. Він із всіх сил кинув палицю. Вона пройшла по-боку кабана, злегка зачепивши його шкіру, і упала в траву, але цього було достатньо, щоб звір змінив траєкторію руху. Він повернув в бік і побіг в густе підлісся, з голосним тріском ламаючи кущі.
В одну мить Пол зіскочив і побіг в густе підлісся.
- Він не може піти на це, - в жаху проговорила Соня. – Кабан тільки трішки поранений.
- Так, але він повинен, - відповіла з блідним обличчям. – Це справа честі. Залишайтесь тут з Юлею.
Беатріс, а за нею і Рей верхом поскакали за Полом. Через хвилину вони зникли з горизонту, але Соня ще могла розібрати їхні голоси.
Вона вирішила, що подібні ігри для нею дуже азартні, зіскочила з коня і розім’яла ноги.
- Тато сказав, що ми не повинні без нього злазити із коней, - сказала Юля, під’їхавши до неї.
- Думаю, ти маєш рацію… Ей, ти куди…? – сказала Соня до коня, який втік.
Не успіла Соня сказати ці слова, як почула шум, який нагадував грозу, яка десь далеко пролунала. Висока трава розійшлась в сторону, ніби її хтось почав косити, і перед очима Соні постав кабан з божевільними очима і задраними вверх іклами.
Він зупинився і дивився на Соню на відстані восьми метрів. Соня опустила голову в низ, і в ту секунду кабан кинувся на неї…
ID:
345167
Рубрика: Проза
дата надходження: 20.06.2012 11:58:51
© дата внесення змiн: 20.06.2012 11:58:51
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 8] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
