Ранок піднімався над океаном, і сонце золотило поверхню хвиль. Там, де хвилі розбивались у скали і фундамент старого дому, сонце розліталось мільйонами освітлюючих бризів і біла пінна осідала на без численні камінні гамми. Дощ і туман, від яких дім здавався темним і страшним, повністю розсіялись так, що здавалось, вони більше ніколи не зможуть повернутись на острів, і навіть тіні, які мотались по кімнаті, здавалось перестали лякати Соню.
Стоячи біля вікна, вона відчула, що страх, який володів нею останнім часом, був результатом уяви, яка розіграла її, і змученості.
Але ні… боялась не тільки вона. Служниця Марія теж боялась. Часом не вона порадила Соні поїхати з острова? І Юля здавалась налякана, її нічний плач був реальним. Навіть Пол Ленгдон чогось боявся.
Минулої ночі, трішки заспокоївшись, Соня зрозуміла, що на його обличчі читався не тільки гнів, але і страх. Значить щось бродило по дому, якась прихована небезпека, з холодним без страхом, яка покривала дні і ночі.
Хтось тихенько постукав в двері. Соня зав’язала халат і відкрила двері. На порозі стояла Марія, яка тримала піднос з кавою і свіжими булочками.
- Сьогодні ранком ви повинні почати заняття, - сказала вона.
Ранкове світло, здавалось, збодрив стару жінку або хоча б забрав її тривогу.
- Кімната для заняття вже готова, я думаю, ви будете займатись там увесь час, але сьогодні ранком мені потрібно зайнятись випічкою, до того ж хазяйка приказала, щоб я була на місці на всяк випадок. Так що вам прийдеться поки що позайматись з дівчинкою на кухні. – Марія сказала це як скоромовку, ніби урок, який вона завчила на ранок.
- Я спущусь через сорок п’ять хвилин, - сказала Соня. – Юля буде готова?
- Вона буде на кухні, - відповіла жінка і пішла до дверей, потім, уже на порозі, добавила:
- Їй все одно нема куди йти.
Єдине, що хоч пом’якшало Соню від останніх слів Марії, це ковток прекрасної кави.
Бідна дитина! Сидіти день і ніч під замком. В такому старому, в такому величезному і страшному будинку… Їй потрібно хоч колись виходити на сонечко, на чисте повітря. Соня твердо вирішила добитись для Юлі сьогоднішньої прогулянки під небом. Вона приїхала сюди лише тому, щоб дізнатись про деталі загибелі Сьюзан, але тепер вона відчула, що на її плечі лягла відповідальність за нещасну дитину.
Через кілька хвилин Соня покинула свою кімнату. Пройшовши по коридору, вона зненацька зупинилась в нерішучості.
До того часу вся сім’я уже повинна бути в низу. Цікавість запалила Соню. Швидко подивившись по сторонам вона рушила до кімнати Юлі. Тепер двері були відкриті.
З першого погляду Соня зрозуміла, що зайшла в сому світлу, саму прекрасну і веселу кімнату в усьому домі. Було видно, Сьюзан або хтось інший приклав максимум зусиль, щоб зробити кімнату дівчинки радісною і приємною.
Сірі стіни сховались і відступили назад під репродукціями і іграшками. Темнота розвіялась перед героями із “Аліси в країні чудес”, “Бременські музиканти” і інших відомих дитячих книг. В кімнаті було два вікна, які були під акуратною решіткою, щоб дівчинка не упала. А рожеві кружева, які були по всій кімнаті, робили дитячу кімнаті ляльковою.
Лишень дві речі, через які, ця кімната не була схожа на будь-яку іншу дитячу кімнату.
Перша дивна річ з якою зіштовхнулась Соня, це були дзеркала. Ні в кімнаті Юлі, ні в її кімнаті не було дзеркала. Вони були відсутні. Соня увесь час приходилось малювати губи і пудрити носик, дивлячись в маленьке дзеркальце, яке знаходилось в косметичному наборі, і кожний раз вона дивувалась, як Сьюзан обходилась без дзеркала.
В цій кімнаті теж не було дзеркала, і, трішки подумавши, Соня зрозуміла, що не бачила ні єдино дзеркала в усьому домі… ні в одній кімнаті… ні в одному холі.
Другою дивиною був спальний мішок, яки лежав вздовж ліжка. В ньому явно ночували. Підійшовши по ближче, Соня знайшла халат, який минулої ночі була на Полу Ленгдоні.
Значить, - подумала вона, приємним здивуванням, - він не такий жорстоко-сердечний, яким старається бути. Навпаки, робить все, щоб дочці було радісно і приємно. Навіть спить тут, на підлозі, кожний раз, коли дівчинка плаче… хоча в нього є свої апартаменти, де йому буде набагато приємно. Але навіщо закривати її на засов?
Соня, взяла в руки халат. Просто так. Вона не знала навіщо… Від халата йшов легкий запах його тіла, і Соня відчула дивне, лякаюче своєю реальністю відчуття, ніби він поруч. Відчуття було настільки реальним і несподіваним, що, злякавшись його, Соня викинула халат на підлогу і вибігла з кімнати.
Юля чекала її в кухні. Це було величезне приміщення з дерев’яними столами і стільцями, і величезними пічками. На одному із столів Марія розкатувала тісто для хліба. За другим перед стопкою книжок сиділа Юля. Побачивши Соню, вона сором’язливо, але щиро посміхнулась.
- Я молилась, - проговорила вона після того, як вони обмінялись привітами. – Я молилась, щоб вам дозволили залишитись, і мені було б ким…, кому було д зі мною говорити.
- Напевно ти була дуже хорошою дівчинкою і дуже гарно себе вела, тому що твої молитви почули і вони збулись. Ти була дуже гарною дівчинкою?
- Напевно… - Юля несподівано відвела погляд, ховаючи іншу думку.
- Тільки, - знов заговорила вона, - інколи мені буває страшно.
У Соні зжалось серце від однієї думки, що невинна дитина може бути в подібному страху. Вона швидко подивилась на Марію, але та була зайнята тістом.
- Тобі більше не треба боятись, - тихо сказала Соня. – Тому що я з тобою. Тому я сюди приїхала, щоб ніхто не ображав тебе. Ти мені не віриш?
Юля довго дивилась на Соню, ніби вивчала її. В очах дитини було відображення бородами, де на одній зіниці була Соня…
Нарешті дівчинка кивнула головою і посміхнулась.
- Ну от і добре, - Соня заговорила бадьоро і весело. Їй не хотілось більше піднімати це питання. Буде краще, якщо думки дівчинки будуть зайняті іншими, кращими речами. Вона взяла до рук із книжок і спитала:
- Ти зможеш це прочитати?
- Не все.
- Ну тоді, давай подивимось, як у тебе виходить. Гаразд?
Приблизно вони читали годину, читали разом. Юля мала не погані здібності, але ці здібності потребували уваги. Вона починала читати, зупинялась і робила помилки, але завжди виправляла їх. Дівчинка без проблем запам’ятовувала нові слова і без проблем запам’ятовувала їх значення.
Після читання Соня вирішила повторити з нею алфавіт. Вони тільки почала, коли в кухню прийшов Пол Ленгдон. Він зупинився біля дверей і вирішив послухати.
Заняття проходили добре, і Юля швидко пригадувала забути літери. Коли Пол знову появився, вони весели сміялись, але Соня відчула, що його погляд охолоджує емоції.
- Я думаю, - скоро мовила вона, - що на сьогодні заняття закінчені і попросимо Марію щоб вона нас накормила…
Ленгдон обернувся і направився на вихід.
- Містер Ленгдон… - затримала його Соня.
Він зупинився і повернувся до неї.
- Так? – сказав він. Сьогодні ранком в його поведінці була якась невпевненість.
- Я хотіла… - Соня замнулась, намагаючись підібрати такі слова, щоб не розсердити його. Їй прийшло в голову, що якщо вона стане доставляти йому багато проблем, то він просто вижене її, а в цьому випадку вона не дізнається правди, заради якої приїхала, і не допоможу дочці Сьюзан. – Сьогодні такий чудесний ранок. Просто я надіялась, що ви дозволите мені погуляти з Юлею вздовж берега. Мені здається свіже повітря піде її а користь.
- Берег – небезпечний для любого, хто погано знає ці місця, - в словах Ленгдона не було гніву і задоволення теж не було.
- Так, так, я пам’ятаю, - заговорила Соня, - я думала, що може ви, захочете піти разом з нами…
Ленгдон був здивований такими словами і не зразу знайшов що сказати.
- Боюсь, у мене дуже багато роботи. Потрібно провірити рахунки і заповнити хазяйські книжки.
Але Соня вирішила просто так не відступати.
- Трішки свіжого повітря, прогулянка під сонечком і вам пішли б на користь, - сказала вона і посміхнулась.
В якийсь момент, здалось, що от-от і він посміхнеться, і Соня вже думала, що він готовий прийняти її пропозицію. Але він подавив посмішку і знову строго дивився на неї.
- Я попрошу брата, щоб він склав вам компанію. У нього немає особливої роботи, і, я думаю, він не стане заперечувати.
Хоч вона і добилась того, чого хотіла, Соня відчувала легке розчарування. Вже вийшовши з кухні, Пол зупинився і повернувся до неї.
- Може, ви зможете принести небагато сонечка і свіжості з собою?
- З великою радістю, якщо ви дозволите, - відповіла Соня не задумуючись.
Вони пообідали на кухні. Марія подала густий суп, від якого йшов приємний аромат дичини, і гарячий хліб, в свіжості якого не треба було сумніватись. Після обіду Марія відвела Юлю в її кімнату перевдягнутись. Соня пішла до себе. У нею був тільки плащ. Вона прихопила шарфик і рукавички, надіючись, що сонце не дасть їй замерзнути.
Рей Ленгдон спустився за ними на кухню Від відкидав всі вибачення Соні по поводу того, що вона відволікає його від справ.
- Хіба міні важко – проводити двох прекрасних дам під час прогулянки? – Рей сказав це з виразною інтонацією.
Вони вийшли у внутрішній двір, і Соня вирішила дізнатись, про себе, чи цей дворик входить до складу будинку, щоб в ті дні, коли Рей Ленгдон буде зайнятий, вона зможе тут гуляти з Юлею.
Сонце пригрівало, але в повітрі відчувалась зима. Морське повітря неприємно сік обличчя.
Юля дул така рада прогулянці, що, здавалось, не помічала холоду. Вона не раз тікала в перед, і її не раз треба було заставляти зупинитись і дочекатись дорослих.
Вони вийшли із внутрішнього дворика з протилежної сторони від причалу, і Соня побачили частину острову. Він здавався їй меншим, ніж вона чекала, але Соня нагадала собі, що порівняти відстань і розміри нема з чим, і тому залишалось тільки гадати, настільки далеко від них піднімалась гора, яка була, по словам Рея, кінцем другої половини острова.
- Приблизно три кілометри по довжині, - сказав він, відповідаючи на її питання, - і десь приблизно біля кілометра – трохи менше – в ширину, і то в самому найширшому місці.
Острів зверху був похожий на місяць, і його обидва кінця були трішки вищі за всі інші частини. Дім був вибудуваний на вузькому пагорбі, у західній частині. Внизу від дому збігала вузька смуга землі, яка була єдиним зв’язком з будівлею, нагадував інший дім.
Давно розбиті стіни переходу, точніше – їх руїни вказували на те, що колись будівлі були з’єднані. Тепер завали каміння і осколки скал, здавалось, повністю перегородив доступ до цієї будівлі.
- В самому початку, - почав пояснювати Рей, - цей дім був відданий прислузі. Але землю швидко розмила вода. Земля тут набагато м’якша, ніж скалиста порода, на якій побудований наш дім. Добавте до цього ще сильні шторми, які бушували тут двадцять років назад, урагани і сильний прилив. Вони і довели все до того, що все рушило. Щоб знову з’єднати переходом обидві будівлі, потрібно кучу грошей, тому маленька хатинка пустує. Простіше, в нас нема багато грошей.
- Але ви живете дуже пристойно, - заперечила Соня.
Рей повів їх в низ. Стежинка в здовж обриву була настільки вузенька, що у Соні захватувало дух – з одної сторони скали, а з другої, далеко внизу, океан.
Тепер Соні стало ясно, чому Ленгдони попереджували її про небезпеку незнайомих місць. Однією рукою вона притримувала Юлю, яка йшла між дорослими.
- Мій брат женився з багатенькою дівчинкою, - Рей заговорив щиро. – Ми навіть змогли погасити закладні під меблі і човни. Як би ви тільки бачили… як жили бідно…
Соня була дуже щаслива, тому що Рей йшов попереду. Її обличчя, не дивлячись на зусилля, видавало величезне хвилювання. Вона хотіла поговорити на цю тему ще.
- Дивно…, - сказала вона. – А у мене було таке враження, що він любив свою жінку.
Рей знизив плечима.
- Думаю, що так і було. Швидко, він просто переконав себе, що закоханий в неї. Це в його стилі.
Стежка зникла, поступившись місцем вузькій смузі пляжу. Рей допоміг їм перебратись через кучу камінь, і кілька хвилин вони йшли мовчки.
За цим перевалом відкривався і ще один кусок пляжу, ширший, ніж перший, але і той впирався в крутий відріс. Місцинка нагадувала загороджений від моря і скал басейн з піском.
- В цьому місці прилив проходить так само рівно, як і в інших місцях, але тільки скали затримують воду, поки по всьому острову вона не до йде до найвищої позначки, і тоді вода вривається і заливає все в одну секунду. Якщо би хтось опинився тут під час приливу, він був би зразу і повністю завойований водою.
Соня стояла обернулась і оглянула круту обривисту скалу. По ній не успієш вибратись на верх, щоб втекти від води. Опинившись в цій пасці, людина залишився б тут назавжди.
- Зараз тут безпечно, - знову заговорив Рей. – У всякому випадку, до приливу ще далеко.
Соня знову відпустила Юлю щоб вона побігала. Дівчинка в той же час почала збирати ракушки, камінці і інші дари моря.
Рей підвів Соню до величезного валуну і галантно зняв з нього останки водоростей, перед тим як вона сіла.
- Її мама давно померла? – спитала Соня, стараючись не показувати хвилювання.
- Кілька місяців назад, - відповів Рей, прикурюючи сигарету. Щоб вогонь не погас, йому прийшлось закрити його від вітру.
- А що з нею сталось?
- Я думав, що розказував вам. Вона упала з балкона, який у вашій нинішній кімнаті, - сказавши це, Рей уважно подивився на Соню.
- Так, ви уже… говорило, але… - Вона зупинилась, стараючись не показувати цікавість. – Якщо вона знала, що виходити на балкон небезпечно, навіщо зробила це?
- А навіщо ви приїхали до нас на острів, якщо знали, що тут небезпечно? – зненацька спитав Рей.
Серце Соні завмерло. Вона знала, що він дивиться на неї і їй важко було залишатись спокійною.
- Звідки мені знати, що на острові небезпечно?
- В містечку ви провили кілька годин, коли чекали човен. Я думаю, що ви говорили про острів, про нас… Нас не долюблюють в цьому містечку.
- Правда? – спитав Соня весело і щоб розвеселити Рея, посміхнулась і добавила:
- Напевно, всім дівчатам є тепер від цього сумувати коли вони познайомились з вами…
Рей посміхнувся.
- Можу бути, їм є тепер чому радіти…
Соня розсміялась і зраділа, що він сміється разом з нею. Несподівано Рей підловив її і приволік до себе для довгого і пристрасного поцілунку. Вона не стала супротивлятись. Він дуже гарно і добре вмів цілуватись.
Але в поцілунку не було нічого серйозного. Ні з її, ні з його сторони. У Соні появилась думка, що для Рея, це така форма спілкування.
- Юля все бачить, - прошептала Соня, коли Рей намагався поцілувати її в друге, і він без всякої обіди відпустив її.
Через деякий час Соня спитала:
- А якою була молода місіс Ленгдон?
Рей знов знизив плечима.
- Хороша, слабка і нервова.
Ці слова зачепили Соню, але вона не стала заперечувати. Замість того вона спитала:
- Вона була турботливою мамою?
- Ні, - прямо відповів Рей.
- Ви що хочете сказати, що вона була жорстокою і зовсім не любила свою дитину?
Соня спеціально спитала його про це. Якщо скаже – “так”, значить, бреше. Сьюзан ніколи не могла бути жорстокою.
- Так, - сказав Рей. Потім додав:
- Авжеж не спеціально. Вона сама іще була дитиною, щоб стати хорошою мамою. Вона просто грала в заміжнє життя, в маму, а коли життя повернулось до неї з тієї сторони, ї якої вона і думала у своїх снах, Сьюзан просто відмовилась приймати цю сторону. Коли виявилось, що мій брат не принц із казки, він став для чудовиськом.
Повністю здивована, Соня берегла мовчання. Першою реакцією на його слова було повністю заперечністю і в неї викликався гнів, який от-от виллється на зовні. Але через секунду зрозуміла, що Рей говорить правду. Він справді описував Сьюзан, з її фантазіями, дитячим відношенням до життя, із її невмінням ставитись до реальності.
- Юлечці, напевно, було тяжко жити з нею, - сказала вона.
Їй захотілось дати того, чого дівчинці не вистачало від матері. Соня подивилась туди, де на піску тихенько гралась Юля, і зрозуміла, що хоче стати для нею мамою, якою не змогла стати Сьюзан.
- Думаю, ви праві, дуже тяжко, - сказав Рей. – Я не дуже розбираюсь у вихованні. Брат носиться з дочкою, вічні клопоти… Бог свідок, він приділяє її більше уваги, ніж нам всіх разом взятих.
Він говорив ще щось, але Соня не слухала. В її голові, як грім серед ясного неба, пройшлась думка, вона хотіла стати жінкою, якою не змогла стати Сьюзан.
ID:
344897
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.06.2012 01:20:16
© дата внесення змiн: 19.06.2012 01:20:16
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 6] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
