Перлю, де жили Ленгдони, дивував агресивною темнотою.
Перше, і по суті єдине, що побачила Соня, коли вони наближались до острову, були скали і каміння. Скали і каміння в якомусь вульгарному розташуванні. Вони примарно піднімались сірими громадами в дивному, розсіяному тумані, а сонячне проміння ледь-ледь торкалось їхньої поверхні.
Катер підійшов до причалу, вибитому в скалі. Масивні сходи, зроблені із каміння, круто йшли вверх від самої води. Мовчазливий чоловік приготувався до швартови судна.
Ленгдони мали не одне судно. Рядом на приколі стояли кілька катерів. Велика яхта покачувалась і в скупому туманному світлі здавалась чорною тінню. Соня пригадала, що ці судна були одним з’єднанням із світом.
Катер м’яко пройшов боком біля каміння, мотор заревів і стих. Вони прибули.
Соня здивувалась, коли чоловік поміг їй піднятись на мокру, слизьку скалу. Вона поспішила відійти від води, розуміючи, що на каблуках може впасти.
Зненацька, у себе над головою, Соня побачила тінь що рухається по широких сходах. Це чоловік, спускався в низ.
- Це ти, Франц? – спитав його голос.
- Так, сер, - відповів той, не припиняючи розвантажувати якісь ящики з катера.
Чоловік дійшов майже до того місця, де стояла Соня, перед тим як побачив його. А побачив, зупинився і став з інтересом розглядати.
“ Гм, - подумала Соня, - це напевно і є Пол Ленгдон. ”
Він виявився трішки невисоко росту, ніж вона собі уявляла. Десь метр вісімдесят. Соня чикала побачити когось високого, худого і елегантного. Чоловік, який стояв перед нею, був дуже сильним і на її думку не міг бути елегантним. Він був красивим так як і говорила Сьюзан, але в ньому не було ізюминки.
Він був трішки грубим, а в лиці було щось таке, ніби щось нагадувало оточуючий пейзаж. Контури обличчя, були настільки виразні і так вабили, як скали, які висіли над островом. У вологих очах, випромінюванні сріблом, стояв холод. Вони кидали в страх, але одночасно в них було щось таке, що визивало інстинктивне бажання їх зігріти.
Ленгдон більше був подібний на той тип людей, яких чекаєш зустріти в таборі лісорубів або під час експедиції в далекий район. Він не був подібний на власника АРИСТОКРАТИЧНОГО замка.
- Хто ви? – запитав він коротко, але його погляд був настільки холодний, здавалось, що він все знає про Соню.
Її серце забилось дуже швидко, неначе серце кролика. Тисячу думок пролетіло в голові. Може, він знає, що я не Вікторія Берк, або Вікторія забула про фотографію, яку вислала в листі, а може, - ця думка ніколи не приходила в голову Соні – може, він колись бачив її на фото і знає, що вона сестра Сьюзан.
Пол Ленгдон стояв дальше і вище за неї. Соні прийшлось задерти голову і дивитись не нього з низу вверх. Зненацька вона зрозуміла, що це все робиться з наміром. Їй просто з першого разу треба було показати місце. Вона відкинула назад своє мокре волосся і сміло пішла вверх по сходах. Це здивувало Ленгдона, на кілька секунд в його очах блиснуло щось нове, і ця секунда здивування дала Соні момент віри в себе.
Піднявшись на ту ж сходинку, на якій стояв Пол, Соня сказала:
- Я Вікторія Берк – ваша нова гувернантка.
- Гувернантка? – Тон Ленгдона був дуже жорстким і Соня трішки перелякалась.
- Для кого?
- Не знаю, - сказала вона, невпевненим голосом, - для маленької дівчинки. Але, якщо хтось ще потребує необхідність взяти урок, я не відмовлю.
Ленгдон навіть не слухав, і відвернувшись спитав:
- Франц, тобі щось відомо?
Франц нарешті перестав розвантажувати катер і стояв мовчки не піднявши голови.
- Хазяйка послала мене в місто, щоб я привіз її, сер.
Зненацька почулись кроки. До них поспішали чоловік і жінка.
І тут нарешті Соня побачила аристократичність, яку так довго чекала.
Жінка спускалась по сходам перша. Вона була високою, стрункою і досить красивою не дивлячись на її вік.
Чоловік, спускався за нею, і він був молодший за Пола і Соня здогадалась, що це його брат Рей. Молодий чоловік був елегантний і худим, але дуже красивим, щоб здаватись сильним. Молодий чоловік із тих, які обігріті материнським теплом. По його блискучим очам Соня зрозуміла, що її чекали з нетерпінням. Коли ж Рей краще роздивився Соню, його очі заблистіли ще сильніше, і Соня посміхнулась, вона була рада.
- Ви, напевно міс Берк, - місіс Ленгдон привітно пожала руку Соні. – Мене звати Беатріс Ленгдон. А це мої сини, Рей і Пол. Я так розумію, ви вже успіли з ним познайомитись.
- Не зовсім, - сказала Соня, потім, повернувшись до двох чоловіків і спитала:
- Як поживаєте?
Рей посміхнувся у відповідь і кивнув головою. Пол ніяк не відреагував на привітання.
- Що це все означає? – спитав він, повернувшись до мами. В його тоні не було більше поваги, ніж у розмові з Сонею.
- Міс Берк наша нова гувернантка, - сказала Беатріс Ленгдон. Хоча голос її був рівним і спокійним, а вираз обличчя привітним і навіть з посмішкою, від очей Соні не сховалось те, як мама сім’ї перебила незадоволеність сина. – Я запросила міс Берк, щоб вона займалась з дитиною.
- Я думаю, що з цим прекрасно може справитись Марія, якщо ми будемо потроху їй допомагати, - сказав Пол.
Він повернувся до слуги:
- Франц, я боюсь, тобі прийдеться ще раз поїхати на материк і відвести туди міс Берк. Думаю, ти з легкістю з цим справишся до темноти, якщо вирушиш прямо зараз.
Соня просто оніміла. Якийсь час вона стояла шокована грубістю, з якою цей чоловік розпорядився її вигнати. Але тут її прорвало:
- Я була б вам дуже рада, містер Ленгдон, - заговорила вона, і її очі були сповнені гнівом, - якщо ви б припинили поводитись зі мною, як багажем, доставленим вам помилково. Я прибула сюди, подолавши чи немалу відстань, понесла різноманітні затримки і незручностей. До того ж я приїхала на прохання місіс Беатріс Ленгдон, з якою листувалась і яка запросила мене працювати гувернанткою для її внучки. Я кілька годин ждала поки не закінчиться шторм. Я довго плила сюди на холодній мокрій “бляшанці ”, яку ви називаєте катером, з материка, а тепер, тут, ви мене так грубо оскорбляєте своєю поведінкою…
Якщо Ленгдон і був здивований чи збентежений несподіваним бурним монологом, то абсолютно не показав цього. Вираз його обличчя залишалось таким же: жорстоким і холодним. Але зате змінились його очі, невідривно дивились на Соню. Він ніби не зовсім зрозумів те, що сказала дівчина.
Пол так довго дивився на неї, що гнів згорів в середині Соні і змінився у кращу сторону. Якщо вона хотіла в подальшому мати його підтримку, то початок був невдалим.
Пол нарешті прийшов до рішення. Воно було несподіваним. Зробивши жест рукою, ніби запрошував Соню піднятись наверх по сходам, він сказав:
- Ну звичайно ж, пробачте мені. Ви абсолютно праві. Ви по-любому маєте віддихнути в теплі. Дозвольте моєму брату провести вас в дім, а я скоро до вас приєднаюсь.
В кутку його губ таїлась легка посмішка, але не більше.
- Спасибі вам, - сказала Соня. Рей Ленгдон, і не намагався скрити своєї посмішки, подав її руку.
- Мамо, прошу вас, - сказав він, давши Беатріс Ленгдон шанс першою піднятись по сходам.
- Ой, - згадала Соня. - Моя сумка…
Вона подумала, якщо її речі опиняться в домі, то це хоч якось допоможе укріпити її позицію.
Пол Ленгдон подивився на неї так, що Соня вирішила, що він прочитав її думки.
- Франц принесе ваш багаж, - сказав Пол.
Соня не залишалось більше нічого, як просто кивнути головою і схопитись за руку Рея.
Здавалось, все було сказано, але, коли вони піднімались, вона почула голос Пола за спиною:
- Будьте острожні, міс Бертон. Сходи слизькі, і по ним ходити дуже небезпечно, особливо, якщо погано знаєш дорогу…
“До того ж я ще в таких туфельках”, - подумала Соня і, не повертаючись, сказала в голос:
- Мене звати Берк. Вікторія Берк.
Якщо Пол і відповів що набудь, то слова, напевно потонули в сильному вітрі, розкинувши її волосся, золотим дощем. В гніві, Соня продовжувала підніматись вверх по сходам, думаючи про те, що Пол Ленгдон був самим грубим і самим привабливим об’єктом, якого вона коли-небудь зустрічала.
На перший погляд дім здавався продовженням скал і гір. Сходи привели їх до відкритих воріт, які дули видовбані у високій кам’яній стіні; Соня подумала, що Перлю, це сімейне гніздо Ленгдонів.
Вони зайшли на внутрішнє подвір’я. В центрі нього був розкішний фонтан. Їй здалось, що хтось спеціально або навіть сам Нептун, бризкав в обличчя краплі води, нагадуючи гостю, що від нього не буде ніякого теплого прийому.
- Відведіть міс Берк в гостину, - сказала місіс Ленгдон і, не повернувши голови, пішла через увесь двір до дверей, які напевно служили головним входом в дім, в той же час, як Рей повів Соню через двері зліва від фонтана.
Хоча сонце тільки перейшло за полудень, в домі господарювала темнота. Світло, здавалось, погасав, наштовхуючись на сірі каміння стін, і хоч подовжені холу висіли газові світильники, їх блискучі язики були безпорадні перед тінями, які нависли на Соню. Вона почула, як холод знову прокрадається до неї, і вона зжалась. Рей провів її в невеличку, заставлену меблями кімнату. Вид і тепло ярко горючого каміну і старі, але красиві картини пом’ягшили холод, який володів у кімнаті
- Це кімната найменш похоронна, - пошуткував Рей. – Я надіюсь, наш дім не налякав вас?
- Мені тут дуже цікаво, - відповіла Соня, інстинктивно підійшовши до каміну. Вона була дуже змучена переїздом.
Рей яскравими очима подивився не неї. Він здавався одночасно здивованим і заінтригованим тим, що побачив.
- Та, - м’яко сказав він, - ви не із тих дівчат, кого можна легко заплутати.
- Лукава посмішка знову покрила його губи. – Якщо вас не налякав мій брат, то, значить, вас нічим не налякаєш.
- Я вже зустрічала в своєму житті грубість і старовинні дома, - холоднокровно сказала Соня. Насмішливий тон молодшого брата не подобався їй так, як і грубість старшого. – Скажіть ваша мама спуститься сюди? Я б хотіла обговорити з нею свої майбутні обов’язки .
- Я підозріваю, що в цей момент вона веде “двобій” з Полом, - знову лукаво посміхнувся. – І чесно сказати, я уявляю його дуже цікавим, тому, якщо дозволите, я піду подивлюсь хто ж виграє.
- Містер Ленгдон!
Він уже підійшов до дверей, але повернувся до неї.
- Як ви думаєте хто виграє “двобій”? – спитала Соня, заставивши себе посміхнутись.
- А на кого ви б поставили?
Після секунди роздумів вона сказала:
- На себе.
Рей посміхнувся:
- Я теж, - і вийшов із кімнати, залишивши її одну біля каміна.
Залишившись одна, Соня подумала, що вспіла обманути Рея і не раз. Їй було страшно. Вона не привикла до таких людей, як Пол Ленгдон, і до таких домів, як цей.
Соня скинула плащ, повісила його на спинку стільця і підійшла дуже близько до вогню, розтираючи руки, щоб розігнати кров. Їй тяжко було уявити Сьюзан в такій обстановці. Але легко уявлялось те, що в такому оточенні і в такому домі страшні думки і фантазії могли настільки керувати людиною, що зникала можливість думати чисто. Не це сталось з Сьюзан? Може вона збожеволіла?
Що до її чоловіка… Пол Ленгдон був народжений, щоб будити почуття і захмарювати розум. Він не з тих людей, хто уміє заспокоїти і втихомирити. Такого чоловіка можна любити, як люблять в шторм плисти на катері чи на швидкості керувати машиною, як люблять лазити на скали… - заради тривожного почуття небезпеки, адреналіну, заради солодкого страху, коли знаєш, який небезпечний твій шлях, але зробивши один крок, ти не в силах оглянутись чи зійти з нього.
Соня підскочила від тихих кроків і обернулась. В кімнату зайшла жінка, - маленьке непомітне створіння, на лиці якого, здавалось було лише одно око.
- Я принесла вам гарячий чай, міс, - проговорила вона, таким же непомітним голосом. – Містер Ленгдон приказав.
Жінка поставила піднос на стіл біля каміна, біля величезного крісла на пружинах. Соня замітила, що у жінки тряслись руки. “Можливо, вік, - подумала вона, - … а можливо… - страх.”
Їй було дуже цікаво знати, хто ж Ленгдонів приказав принести їй чай, але поведінка цієї дивної жінки зупинила її. Не вік, не старість світилась в її очах, а вогник страху.
Наливши чаю, вона випрямилась і підійшла до Соні. Голосом дуже тихим, що слова здавались нерозбірливими, вона сказала:
- Ох, міс! Їдьте звідси! Вам краще покинути це місце, міс, перед тим як над морем буде кривавий місяць.
Сказавши це, вона повернулась і вийшла з кімнати так же безшумно, як і зайшла.
ID:
344734
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.06.2012 12:20:22
© дата внесення змiн: 18.06.2012 12:20:22
автор: Adam van der Vollen
Вкажіть причину вашої скарги
|
![Adam van der Vollen: Moon far away[розділ 3] - ВІРШ](/img/logopart2_ua.gif){kind=small}
