Тут колись пройшовся лісоруб
З пилкою, що лісу була смертю.
Наче цвинтар,залишився зруб,
А пеньки,як пам’ятники жертвам.
День гуля в липневому вінку
З квіту звіробою і ожини.
Кола концентричні на пеньку-
Віку лік,що дерево прожило.
Кола,як застиглі звуки “SOS”,
Як у космос крик по допомогу!
Тут деревам падати прийшлось,
Віддаючи древні душі Богу.
Тут берези білий сухостій-
Свічка,що горіла і погасла…
Кепку знявши,подумки постій,
Помандруй розвалинами часу.
Сум з чола з тривогою та біль
День липневий не спромігся стерти.
А на пні,
між проміжками кіл,
Кроки
цього
дерева…
до смерті!
Мов
надгробок,
залишився пень,
По якім печалі і здогадки.
Пень,
неначе вражена
мішень
В серцевину,
у саму
десятку!
Опус-
тив-
ся
мій
ко-
заць-
кий
чуб
У німій зажурі
нижче
й нижче…
Наче цвинтар,покидаю зруб.
Покидаю,наче кладовище.
