Війна.
Розгадка таємниці,
Що душу мою марить без кінця.
Отця святого,
Вбитого бійця!
Та ні в полоні,
Клюнув на живця,
Схопив за гак солоними губами
І вже не тямлю...
Де я?
Всюди темнота,
Ганчір`я, книги -
Наче пустота,
ан ні - сміття!
Життя немов в в`язниці,
і п`яні люди -
Вип`ють із криниці,
І враз п`яніють!
Мліють на очах!
І де той страх,
Що породжає гріх?
І де той сміх, що викликає біль?
а де печаль, що знищує мораль?..
Як жаль,
від серця, правда, плачу,
Як подивлюсь на хмари восени:
пухкі такі, легкі,
Жовтогарячі, тендітні...
Все ж не так, як навесні!
Не так, як влітку...
Слухаєш пісні -
І знову плачеш,
Пишеш...
не буваєш навіть у себе
І не розумієш
За що страждаєш,
Мучишся
І тлієш...
За що живеш.
За що себе катуєш.
Чому сумуєш...
Скелі руйнував!
Стелив дороги,
Не боявся й Бога,
Одним ковтком пів-моря випивав,
Але пропав...
Не витримав напруги
І впав.
Розбився...
Треба підніматись,
А ноги де?
Нема.
Вони в вогні...
Де очі?!
Темно...
Справді на війні...
Все вирішив повзти на ту долину,
Де ще малим босоніж стільки грав,
Тримав життя так міцно,
обіймав,
І мріяв...
Марно.
Доля так схотіла.
Взяла на руки,
Вище неба підняла
І кинула...
Лежиш ось так розбитий
І думаєш:
Лиш дайте два крила,
А ще попити...
В горлі пересохло.
І, вибачте,
Можливо щось не так,
Бо я ж не бачу.
Якийсь дивний знак
І все у білому...
А ось і мої крила.
Бувайте.
Я живий -
І в цьому сила!
ID:
32350
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 06.07.2007 01:16:50
© дата внесення змiн: 23.04.2015 21:23:26
автор: Святослав Народный
Вкажіть причину вашої скарги
|
