Якби ви знали паничі,
Як людям боляче вночі,
То ви б елегій не творили,
Та самі себе ви б не хвалили,
А нишком в теплій хаті ноги мили.
І ви б тоді вже не сміялись,
Бо гірких сліз би наковтались.
Та паничі вже помінялись,
А животи ще більше понадувались,
Замість карети і коня,
Існує в них "Мазаратті", та навіть й не одна!
І кріпаки уже не ті,
Але до сих пір працюють уночі,
Щоб тут грошину принести,
І далі сина з донькою рости.
Багато хто вже проклинає,
Своє життя ночами й днями!
А може й сам на небесі
Смієшся, батечку над нами,
Та, може, радишся з панами,
Як керувати всіма нами.
Бо ми раби твої єдині,
Всі, як один - неповторимі.
Можливо ненароком ти заснув,
І про землю створену тобой забув,
Проснись! Прошу тебе! Змилуйся над
всіма нами!
Глянь, он гай зелений похиливсь,
Та й світ, напевно не блакитний,
Лиш батьку тобі з небес все краще видно,
Комусь дозволив панувать,
А іншим дав лопату - й рабувать!
Та дякую тобі, що дав нам всім життя,
Яке і в біс комусь здалося,
Яке взяло - й збулося...
Хтось носить шовкії одежі,
Дехто і в дрантях полеже.
та воля божа, що ж тут зробеш?
І померти допоможеш...
Бог дав, бог взяв! Та я ж не спорю!
Не хочу брати на душу я гріх,
В мене і так його достатньо,
Що аж на світі тому,
Буду розгрібать його лопатой,
Про всі причини і проступки,
Вже на небі відповім,
А поки що на цій землі мій дім!
ID:
321615
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.03.2012 21:00:47
© дата внесення змiн: 13.03.2012 21:00:47
автор: from
Вкажіть причину вашої скарги
|
