Ми не помітили, коли
До міста тихо вкралась осінь,
І те, що врешті, – ми на «ви»,
І про пробачення не просим.
Я попрошу своїх дощів
Пролитись зливою над містом,
Гранітних, втомлених левів,
Щоб не дали спалити листя.
Я у ліхтарника візьму
На добру пам’ять тепле світло,
Його в волосся заплету
І повертатимусь у літо.
Я сяду в зоряний трамвай,
Коли на вулиці безлюдній
На дивне ехо: «Зачекай!»,
Хтось відповість: «Так краще буде…»
Нічний трамвай мене помчить
У парк, де хазяйнує липень,
Я лиш оглянуся на мить, -
…на руки, що тримають квіти.
***
Я надішлю шматочки снів
І запах меленої кави…
Я попрошу своїх левів,
Щоб Вас вони охороняли.
***
(написаний на музику Віктора Ох, http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320489)
дуже проникливо 
